Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

взагалi реанiмувати радянську модель влади. Прийнятий в першому

читаннi 8 липня 1994 року проект закону "Про мiсцевi Ради народних

депутатiв" фактично мав позбавити Президента i Уряд впливу на

регiональну полiтику, а всю систему рад знову замикав пiд Верховною

Радою у вертикаль "демократичного централiзму". Правда пiсля довиборiв

липня-листопада 1994 року, монополiя на бiльшiсть була порушена i

згаданий проект так i залишився проектом. Другий Президент України,

одержавши недiєву систему влади, спробував спочатку неконституцiйними

методами створити вертикаль державної виконавчої влади, а саме Указом

вiд 6 серпня 1994 року "Про забезпечення керiвництва структурами

державної виконавчої влади на мiсцях" Президент пiдпорядкував собi

голiв районних i обласних рад. Звичайно цей Указ не мiг реально

змiнити ситуацiю, оскiльки вiн був неконституцiйний i голови обласних

i районних рад обирались на посади всiм населенням i Президент не мав

можливостей нi звiльняти їх нi керувати ними. З метою лiквiдацiї такої

ситуцiї, у груднi 1994 року Президент внiс на розгляд Верховної Ради

України проект конституцiйного закону "Про державну владу i мiсцеве

самоврядування в Українi". Пiврiчнi дебати навколо проекту цього

закону закiнчились пiдписанням мiж Президентом України та Верховною

Радою України унiкального з правової точки зору документу -

Конституцiйного Договору. Цей документ був поставлений в рiвень з

Конституцiєю України, причому i Конституцiя i все iнше українське

законодавство могли застосовуватись лише в частинi, що не суперечило

цьому Договору. На Мал.3. проiлюстровано структуру влади, що була

сформована в Українi за Конституцiйним договiром, пiдписаним 8 червня