Мiсцеве самоврядування в Українi. Довга дорога до демократiї

влади Президента за рахунок обмеження повноважень парламенту. Крiм

цього проект передбачав iстотну змiну структури влади в територiях.

Тут передбачалася сильна, централiзована державна виконавча влада, яка

повнiстю пiдпорядковується i контролюється Президентом, хоча формально

за проектом Конституцiї вiн не визначався главою державної виконавчої

влади. Президент одноособово мав формувати Кабiнет Мiнiстрiв,

призначати мiнiстрiв та голiв мiсцевих держадмiнiстрацiй, якi

здiйснюють державну виконавчу владу в областях. На голiв

держадмiнiстрацiй також покладався контроль над рiшенням

.`# -iв самоврядування. Цей проект пропонував бiльш

ефективний iнструмент здiйснення влади поза Києвом, нiж той, що який

був за часiв Конституцiйного Договору , коли голова ради i голова

адмiнiстрацiїї поєднанi в однiй особi (мал.3) i до того ж коли

Президент мав право призначити голову адмiнiстрацiї лише пiсля обрання

цiєї особи головою ради. Але цей позитивний момент в проектi зводився

нанiвець суттєвою вадою, а саме тим, що поряд з Главою мiсцевої

державної адмiнiстрацiї, який за проектом мав реальну владу i ресурси

i який призначається Президентом, з`явився Голова ради з обмеженими

повноваженнями i з незрозумiлим "виконавчим апаратом", обраний

населенням цiлої областi. Це мало неминуче породити конфлiкт мiж цими

полiтичними фiгурами. Що ж до формування рад районного та обласного

рiвня виключно з голiв рад нижчих рiвнiв, то тут могла виникнути

проблема в дiєздатностi рад асоцiйованого рiвня(та ж проблема

кворуму).Хоча в умовах коли функцiї обласних i районних рад

обмежуються лише координацiєю загальнорайонних чи обласних програм, то