Синхронія та діахронія терміносистеми цивільного права
На змістовому рівні виявляється вмотивованість як з'єднувальний компомент між формою і семантичним змістом мовного знака. Змістова вмотивонаність характеризує здатність внутрішньої форми відображати найбільш релевантні ознаки мовного змісту слова або виразу, тобто розкриває її структурно-семантичні особливості у зіставленні з лексичним значенням. Інтенсіональна вмотивованість синтезовано враховує як словотвірну структуру, так і змістову сторону мовного знака, що зумовлює системне вивчення форми і значення. Така вмотивованість визначає ступінь відповідності внугрішньої форми лексичному значенню, тобто, говорячи термінами теорії управління, - ефективність і надійність побудови внутрішньої форми. Звідси також випливає, що вмотивованість це та кількість інформації, що міститься у внутрішній формі, яка знайшла відображення у відповідному значенні лексичної одиниці. З урахуванням викладеного пропонуємо таке визначення змістової вмотивованості, що використовується нами в практичній роботі: змістова вмотивованість - це структурно-семантична характеристика лексичної одиниці, яка експлікує засобами мови раціональний лексико-семантичний зв'язок між значенням і внутрішньою формою цієї одиниці. Цей вид умотивованості є найважливіший, оскільки однією з умов мовної досконалості є вимога, щоб умотивованість була, наскільки це можливо, не зовнішньою і умовною, а внутрішньою і логічною, щоб вона виявляла сутність самого поняття. Е. Вюстер називає цю властивість форми наочністю поняття, або самостійною зрозумілістю її. 3вичайно, така вимога особливо важлива для науково-технічної термінології і менше притаманна загальновживаній мові. В подібному підході до визначення змістової вмотивованості на перший план висувається не спосіб побудови лексичної одиниці сам по собі, а структурні особливості внутрішньої форми у зіставленні з лексичним значенням, відображальні здатності слова містити в своїй побудові ознаку (ознаки) позначуваного.
Виходячи з об'єму інформації, розрізняємо: 1) повну вмотивованість внутрішньої форми (коли форма виражає ознаку, яка цілком входить у значення); 2) часткову вмотивованість (коли існує загальна для внутрішньої форми і лексичного значення частина мовного змісту одиниці); 3) відсутність вмотивованості (тобто жодна морфема, що входить до складу внутрішньої форми, не має відповідності у значенні); 4) мало поширений тип - абсолютну вмотивованість (повний збіг семантичних ознак внутрішньої форми і лексичного значення).
Абсолютна вмотивованість внутрішньої форми - надзвичайно рідкісне явище в мові, що також свідчить про його саморегуляційні здібності, оскільки неможливим було б спілкування за допомогою слів- "монстрів внутрішня форма яких завжди збігалася б з лексичним значенням.Одна з особливостей мови полягає саме в гомоморфному вживанні знаків як реалій, які синтезують, "вбирають" цілі семантичиі "згустки" і концептуально вживаються усіма носіями мови. Що ж до повної вмотивованості внутрішньої форми, то підкреслимо, що ця форма цілком узгоджена із значенням і сприяє більшому взаєморозумінню, ніж форма, яка містять "зайві" або нерелевантні для значення характеристики.
Викладене поняття вмотивованості було б неповним, якби ми не згадали ще одну її особливість: змістова вмотивованість по-різному може виявляти себе залежно від мовного узусу. Передусім це стосується розмежування мови на загальновживану лексику і науково-технічну термінологію. У цьому випадку до мовних одиниць пред'являється різні вимоги стосовно їхньої вмотивованості, що пов'язано з особливостями функціонування слів у цих шарах лексики. Не менш суттєвими є також відмінності змістової вмотивованості у плані мікролінгвістики, тобто на рівні індивідуального вживання або сприйняття лексичних одиниць. Цілком справедливо В.Акуленко стверджує, що "вмотивованість багатьох термінів і частини фразеологізмів по-різному сприймається середнім носієм мови, освіченою людиною і кваліфікованим спеціалістом.Питання, пов'язані з викладеними та іншими особливостями проявів змістової вмотивованості, є дуже важливими і ще чекають на своє вирішення. Зрозуміло, що розглянутим нами поняттям мотивації і мотивованості, можна дати деяке інше трактування або термінологічно визначити по-іншому. Проте безсумнівним є те, що виділені об'єкти мають суттєве місце в таксономії мови і їх дослідження лінгвістично релевантне.
Зауважимо, що подібний концептуальний підхід до характеристики мотивованості уможливлює встановлення її об'єктивних характеристик, параметрів, точності, повноти та ступеня вмотивованості шляхом зіставлення бінарних семантичних дерев внутрішньої форми та значення. Дані характеристики всебічно оцінюють якісний рівень побудови лексичних одиниць, їх функціонування в тексті та сприяють вирішенню багатьох практичних задач. Найефективніше такі підходи реалізовуються в науково-технічних та навчальних текстах.
3.4.4. Важливість врахування вмотивованості при конструюванні навчальних текстів
Багато дослідників підкреслюють, що в тексті зі спеці альності має бути значний відсоток таких синтаксичних структур, які студент "знає", хоча б лише на рівні впізнавання. Ці знайомі формальномовні елементи дають можливість виконувати частину роботи над текстом відносно автоматизовано і концентрувати головну увагу на схоплюванні змісту тексту.