Синхронія та діахронія терміносистеми цивільного права

Щодо семантизації словосполучень, то, за нашими спостереженнями семантика відображає більшою чи меншою мірою значення всіх компонентів, хоча функціонально вони актуалізують єдине значення. За структурною будовою їх можна класифікувати як двокомпонентні чи бінрні та багато- чи полікомпонентні. Важливо зазначити, що ступінь семантичної спаяності між елементами двокомпонентного терміносполучення є вищою, ніж між елементами багатокомпонентного терміносполучення.

Термінологічні словосполучення, як і словосполучення загальновживаної мови, дуже неоднорідні по своїй лексичній і граматичній структурі, що є основною причиною, що викликає труднощі визначення і виділення з текстів термінів-словосполучень.

3.4. ВМОТИВОВАНОСТІ ТЕРМІНІВ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ ТА СИНТАГМАТИЧНІ ФУНКЦІЇ

3.4.1. Внутрішня форма та вмотивованість термінівВивчення діалектичного зв'язку між значенням і внутрішньою формою важливе як в теоретичному, так і в прикладному плані. Зв'язок між планом змісту тапланом вираження лексичної одиниці визначає, зокрема, таку мовну універсалію як вмотивованість лексичної одиниці. Зауважимо, що вмотивованість залежить не тільки від взаємовідносин між формою та змістом одного знака, але й від зв'язку між іншими одиницями плану змісту всієї мови, оскільки творіння кожного нового мовного знаку зумовлено досягнутим станом всієї системи.

Вже ці особливості вмотивованості ілюструють складність проблеми та можливість різних підходів до її визначення. Саме тому єдиного розуміння цієї категорії в науці і в мові немає. Іноді її розглядають під різними назвами: знак значення, усвідомлення внутрішньої форми, усвідомлення внутрішніх відносин, лексична об'єктивація, словотворче значення, мотивація, мотивування, етимологічна структура слова та ін. Розкриття цього поняття розглядають то в діахронії, то в синхронії. Вмотивованість прирівнюють до внутрішньої форми або ж ці поняття розмежовують. Більшість лінгвістів вбачає у вмотивованості слів позитивний фактор, деякі ж заперечують її необхідність. Як би там не будо, суть цих підходів у цілому єдина: цe мовне явище є актом відображення однієї або декількох ознак предмета в його назві засобами мови, показник виправдання (термін Е. Косеріу) найменування, якщо ми навіть акцентуємо в першу чергу дериваційні відносини між похідним та продукуючим словами.

Засобом процесу мотивації стає не значення, а найменування, ще точніше - його внутрішня форма, яку можна інтерпретувати також як "основу вмотивованості". Тож С. Маслова-Лашанська правомірно зазначає: "Мотивацію найменування необхідно чітко відрізняти від значення слова". Різниця між ними виявляється і в самостійності значення, гіпостазувати його функції стосовно вмотивованості мовного виразу.

Вмотивованість є сполучною ланкою між формою та змістом знака, однією з важливих характеристик знака. Тому, говорячи про відмінності між значенням і вмотивованістю, не слід також забувати про різні (гносеологічні функції внутрішньої форми та вмотивованості Внутрішня форма - це неодмінна семантична характеристика будь-якого слова, "розумовий образ" предмета, який об'єктивується соціальним стажем людини і "підказаний" йому структурними особливостями самого слова, а вмотивованість властива далеко не кожній лексичній одиниці, а, точніше, - її внутрішній формі. Розкриваючи вмотивованість слова, важливо враховувати порівнювальні характеристики його значення і внугрішньої форми. Межі вмотивованості визначаються тією частиною лексичного значення, яка актуалізується у внутрішній формі. Семантичні складові внутрішньої форми, які виникли випадково і не знайшли (або втратили) відносин з відповідним лексичним значенням, не розкривають вотивованості слова, більше того, зменшують, послаблюють її. роблять слово в цілому помилково вмотивованим.

На рівні вмотивованості здійснюється асоціативний зв'язок між семантичними елементами номінативної одиниці і відповідним лексичним значенням. Якщо ж такий зв'язок не реконструюється засобом ментальних операцій комуніканта, то для нього слово втратило вмотивованість. І навіть якщо така невмотивована лексична одиниця все ж викликає якісь випадкові і неіманентні для цього денотату аперцтивні уявлення, то це не свідчить про актуалізацію вмотивованості, а, скоріше, про її відсутність, хоч внутрішня форма при цьому зберігається. Вмотивованість є кількісною і якісною характеристикою внутрішньої форми, яка генетично властива будь-якій лексичній одиниці. Поняття вмотивованості належить тільки до складних морфемних утворень і не характерне для непохідних слів, у чому виявляється ще одна відмітна особливість умотивованості і внутрішньої форми у нашому розумінні. Непохідні лексичні одиниці, морфеми можуть бути вмотивованими лише внаслідок семантичного переносу або звукоімітаційних асоціацій. Більш експліцитно вмотивованість виявляється в складних словах, набуваючи в їхніх універбалізаційних варіантах (наприклад, дериватах) дещо прихований характер.

3.4.2. Типологія вмотивованості