Умови та методи банківського кредитува ння господарюючих суб’єктів
— відсутність аудиторських висновків щодо достовірності фінансової звітності позичальника.
Але для виконання головного завдання, яке стоїть перед процедурою кредитного моніторингу, недостатньо тільки відстежувати негативні фактори діяльності позичальника. Комерційний банк має ретельно розробляти та активно вживати адекватних заходів з метою подолання негативних тенденцій.
Такими заходами для банків є:
— реструктуризація кредиту (зміни умов погашення позики);
— зниження рівня заборгованості за рахунок більш ефективного управління оборотним капіталом;
— залучення консультантів з відповідних питань;
— продаж активів;
— пошук додаткових джерел залучення коштів;
— одержання додаткового забезпечення;
— призначення представників банку на керівні посади підприємства-позичальника .
Ці та інші подібні дії дозволяють банкам більш виважено підходити до визначення оптимального розміру резерву для відшкоду вання можливих втрат за наданими позиками та своєчасного запобігання потенційним збиткам від неповернення кредитів.
У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня дохідності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.
2.2. Характеристика основних методів банківського кредитування підприємств
Одним із основних елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позичкового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю (моніторингу) за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.
Під методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.
У банківській практиці використовують два методи кредитування.Сутність першого методу полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується кожного разу в індивідуальному порядку. Позика надається на задоволення певної цільової потреби в коштах на основі поданої клієнтом заяви. Уразі прийняття позитивного рішення щодо надання кредиту клієнту відкривається позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здійснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда, у кредитній діяльності українських комерційних банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов, визначених кредитним договором. Погашення кредиту при цьому здійснюється або разовим платежем по закінченні строку користування позикою, або періодичними внесками - в розстрочку, згідно графіка, узгодженого з банком. Цей метод застосовується при наданні позик на конкретні терміни, тобто позики, терміни яких визначають заздалегідь.
Метод кредитування, видача позик при якому має разовий характер і покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами) нині являє собою домінуючий спосіб організації грошово-кредитних відносин вітчизняних комерційних банків із суб'єктами господарювання. Навіть якщо розглядати операції репо (продаж цінних паперів із зворотним викупом), врахування векселів (дострокова оплата суми векселя його власнику за мінусом дисконту з наступним стягненням боргу з платника за векселем), а також факторингові операції (придбання у постачальника права отримання боргу з покупця за поставлені йому цінності) у якості окремих видів кредиту, згідно до пропонованої Національним банком України класифікації, то практична реалізація кредитних взаємин комерційних банків із позичальниками у кожному із зазначених видів операцій так чи інакше передбачає окремий, індивідуальний розгляд відповідних заявок, що дозволяє віднести ці методи до першої групи. Втім, їхня частка у загальній структурі позичкових операцій українських комерційних банків за видами кредитів перебуває на досить низькому рівні, що можна пояснити недостатнім розвитком як вторинного ринку цінних паперів загалом, так і вексельного обігу між підприємствами зокрема (табл.2.5).