Умови та методи банківського кредитува ння господарюючих суб’єктів

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці);

— прибутки та збитки (у динаміці);

— рентабельність (у динаміці);

— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності — аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії позичальника;

2) ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

3) ефективність менеджменту позичальника.

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3—5 років активної діяльності.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як на 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

—оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

— матеріали з надання кредиту;

— фінансово-економічна інформація;

— матеріали про кредитоспроможність позичальника.

Проводячи компетентну оцінку фінансового стану клієнта, банки самі встановлюють кількість класів рівня кредитоспроможності. Зрозуміло, що чим більша така кількість класів, тим кращі можливості має банк в мінімізації кредитного ризику шляхом віднесення клієнта до певної групи і встановленням відповідного режиму кредитування. В практиці кредитування ті чи інші показники кредитоспроможності клієнта відрізняються за відношенням до різних класів і, тим самим, виникає необхідність у встановленні єдиного рівня класності за сукупністю показників, тобто розрахунку "рейтингу" клієнта і на цій основі визначення рівня кредитного ризику позичальника. Такий розрахунок може здійснюватися на основі питомої ваги кожного показника у загальній їх сукупності залежно від його значимості для оцінки надійності клієнта: