Умови та методи банківського кредитува ння господарюючих суб’єктів

Значний вплив на ступінь неповернення позик, що рівнозначно призводить до появи кредитних ризиків, є:

– кризовий стан економіки перехідного періоду, який виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох підприємств і організацій, але й руйнуванням ряду господарських зв’язків;

– економічний розвиток регіону, його спеціалізація, виробнича активність підприємств і організацій, а також конкуренція серед кредитних установ;

– ступінь концентрації кредитної діяльності банку в будь-якій сфері (галузі), яка чутлива до змін в економіці, а також в нових, маловивчених, нетрадиційних сферах;

– законодавче забезпечення кредитної діяльності та стан господарсько-судової системи;

– кредитування клієнтів, які зазнають певних труднощів економічного характеру, а також нових та недавно залучених клієнтів;

– внесення частих змін в політику банку щодо надання кредитів та формування кредитного портфеля;

– проблеми, які пов’язані із забезпеченням кредиту, тобто з юридичними, кон’юнктурними факторами та ліквідністю;

– проблеми, пов’язані із суб’єктивізмом банківських працівників щодо організації кредитних відносин;

– форс-мажорні обставини, тобто катастрофи, військові дії, землетруси тощо.

Однією з головних причин появи проблемних кредитів є суб’єктивізм і помилки працівників банку в процесі організації кредитних відносин. Вони виникають на попередньому, підготовчому й під час супроводження кредиту. Адже в діючій практиці організації процесу кредитування основне місце займає кредитний відділ, на який покладені всі функції кредитного забезпечення клієнтів – від попереднього розгляду заявки клієнта до аналізу кредитоспроможності й супроводу кредиту.В економічній літературі не раз висувалися пропозиції щодо розмежування повноважень працівників кредитного відділу з кредитного обслуговування клієнтів, що дало б змогу обмежити кількість помилок та суб’єктивних рішень у процесі кредитування. Одні автори в структурі кредитного підрозділу виділяють інформаційний сектор, сектор аналізу та супроводження кредиту [ ]. Інші виокремлюють сектор управління кредитними ризиками та моніторингу кредиту [ ]. Тоді ж як у міжнародній банківській практиці забезпечення кредитного процесу покладено на: відділ кредитної політики та маркетингу, кредитного аналізу, безпосередньо на кредитний відділ, відділ кредитної документації. Безперечно, що всі пропозиції структуризації кредитного підрозділу зводяться до визначення незалежної оцінки ступеня кредитного ризику, його мінімізації в процесі використання кредиту позичальником й ефективною роботою щодо повноти повернення позик та відсотків за користування нею, що значно дозволить зменшити ризиковість кредитного портфеля банку та покращити його якість.

Отже, для реалізації процесу кредитування як з боку банку, так і з боку боржника необхідно, щоб їхні інтереси збігалися, тобто, щоби необхідність, доцільність та можливість кредитування відповідали одночасно обидвом інтересам, з одного боку, і сам процес кредитування був достатньо деталізований та прозорий із відокремленням конкретних завдань, обов’язків та відповідальності окремих посадових осіб, які забезпечують реалізацію конкретних етапів кредитування, з іншого.

Для недопущення впливу внутрішньобанківських чинників на виникнення проблемних кредитів необхідно розмежувати обов’язки між співробітниками кредитного відділу та централізувати видачу позик. Таке розмежування функцій повинно передбачати, перш за все, інформаційне забезпечення діяльності видачі кредиту, проведення аналізу кредитоспроможності клієнта співробітником, який не має безпосереднього контакту з клієнтом, або спеціальним аналітичним бюро та нагляд за цільовим використанням кредиту. Це пов’язано з тим, щоби виключити можливість потрапляння співробітника кредитного відділу в залежність від клієнта.

Тому, відповідно до принципів розподілу кредитних функцій, у кредитному відділі доцільно створити наступні сектори, які входять до фронт-офісу: інформаційний, сектор аналізу або кредитної експертизи, та сектор супроводу. Якщо інформаційний сектор переважно займається попереднім розглядом, обробляє та упорядковує вхідну інформацію щодо кредитування клієнта, то сектор аналізу проводить остаточну обробку її, тобто оцінює загальноекономічні аспекти діяльності потенційного боржника, окупність кредитованих проектів, визначає платоспроможність заявника та його кредитний рейтинг і на підставі цього аргументує висновок щодо прийняття рішення про кредитування. Сектор супроводження здійснює нагляд за наданими кредитами, тобто веде кредитні справи позичальників, перевіряє цільове використання кредиту, стан його погашення, а також здійснює контроль за діяльністю підприємства.