Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

Таким чином, органи управління Русі, на початковому етапі її існування розвивалися в системі родоплемінної організації. Становлення та розвиток держави, поглиблення економічних, політичних та культурних процесів сприяло утворенню державних інституцій, які відповідали князівсько-дружинному устрою держави.

Розділ 2. Державні інституції Золотої Орди

Проблеми політичного та соціального устрою Монгольської імперії ХІІІ – ХV ст. в цілому та Золотої Орди, зокрема, є важливою складовою частиною у висвітленні середньовічної історії степового регіону. У часи своєї найвищої могутності Золота Орда простягалася від берегів сибірської ріки Обі на сході до Дунаю на заході, від заволжских лісів на півночі до Азербайджану і Хорезму на півдні. Військова організація монголів забеспечила успіх у підкоренні народів Азії та Європи. Слід зауважити, що монгольська армія не потребувала тривалої підготовки до війни. Спосіб життя кочовників сприяв тому, що в будь-який час багаточисельна кіннота могла виступити в похід. Житла монголів були повністю пристосовані для тривалого перходу. Під час кочівлі або військової експедиції, на облаштування табору та встановлення вовняних витрачалося не менше години. Деякі шатра і кибитки не розбиралися, вони являли собою колісні вози. Такі пересувні житла рухалися за незліченними табунами і отарами, які кочовники щорічно переганяли із зимових пасовищ на літні [36,c.211].

Сім’ї воїнів супроводжували армію. Стійбища та стоянки, зазвичай розташовувалися неподалік від місць битв та облог. Тому монгольські воїни не розлучалися надовго з дружинами і дітьми. Таким чином діти з ранього дитинства привчалися до кочового життя, вони спостерігали за військовими діями, вчилися володіти зброєю і правити кіньми, це сприяло формуванню боєздатного, мобільного, дисціплінованного війська [22,c.262].Улюбленною зброєю монголів був лук. Техніка стрільби була настільки високою, що монгольськи лучники вражали цілі на відстані сотень метрів. У багатьох були списи і шаблі, обов’язковою річчу кочовика в повсякденному житті і в бою вважався аркан. У ході завоювання сусідніх країн армія Чингісхана навчилася користуватися облоговими машинами: таранами і метальними пристроями. Зазвичай військо монголів поділялося на три частини: центр і два фланги (“крила”). Коли починалася битва, центр відступав ніби під натиском сил супротивника, і якщо той заглиблювався в монгольські позиції, в передчутті перемоги втрачаючи обережність, то “крила” завдавали удару з лівого і правого флангів, відповідно центр розвертався і наново вступав у битву. Висока мобільність і маневренність, належно озброєне і дисциплинированное військо, вміле використання політичної роздробленості в сусідніх державах – все це сприяло тому, що монголи зуміли підкорити значні території Азії, Східної та Центральної Європи [22,c.262].

Спочатку Золота Орда (Улус Джучі) входила до складу величезної Монгольської імперії. Хани Золотої Орди в перші десятиріччя її існування вважалися підлеглими верховного хана в Каракоруме. Ординські правителі були змушені, так само як руські князі, їздили до них за ярликами на право правити. Однак згодом імперія розпалася на декілька ворогуючих держав-улусів. Хан Улусу Джучі Менгу-Тимур в 1266 р. уперше наказав карбувати на монетах своє ім’я замість імені головного всемонгольского хана. З цього моменту Золота Орда виступає як самостійне державне утворення [22,c.263].

Монголи організували управління підвладної їм території у відповідності зі своїми звичними. Завойовані степи були розподілені між братами Бату і перетворилися в удільні володіння. Удільні правители були змушені надавати для ханского війська певну кількість озброєних вершників. Крім того, вони відраховували в ханскую скарбницю частину податків, що збиралися з населення [36,c.225].

У XIV ст. Золота Орда була розділена на чотири великі провінції, які також називалися улусами. Намісники цих провінцій (улус-беки) були командирами армій і одночасно відали всіма питаннями управління в підвладних землях. Всією ординскою армією командував воєначальник бекляр-бек. Він стояв на чолі кочової знаті, і іноді його вплив міг перевищувати владу хана. Нерідко це призводило до кривавих межусобиць. Час від часу могутність бекляр-беків (Ногая, Мамая, Едігея) посилювалося настільки, що вони призначали ханів на свій розсуд [36,c.215].

Розвиток державних інститутів в Золотій Орді сприяв посиленню чиновництва. З метою вдосконаленняя державного управління, монгольські хани на початку ХІV ст., стали впроваджувати адміністрацію подібну до адміністрації мусульманських держав Середньої Азії. Відповідно при ханах з’явився візир, який відповідав за всі сфери невійськового життя держави. Візир і очолюваний ним диван (державна рада) відали питаннями податків, фінансів, торгівлі. Саме в канцелярії дивана зберігалися дівтери – податні списки, за якими стягувався “вихід” (данина) з руських князівств [51,c.601].

Зовнішньою політикою займалися звичайно хан зі своїми найближчими радниками і бекляр-бек. Золота Орда довший час була найсильнішою державою Східної Європи. З ханским двором намагалися втсановити дружні контакти європейські королі і Папи римські, візантійські імператори і турецькі султани.