Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

Окрім всіх вищенаведених прикладів регламентації діяльності командно-адміністративного складу Монгольської імперії, Рашид-ад-Дін наводить й інші “заповіти” Чингізхана для своїх підлеглих. Так “бахадури та еміри” повинні були твердо дотримуватися законів; порядку у власному будинку та улусі; на початку кожного року їздити у ставку хана і отримувати від нього нові розпорядження, тощо Всі ці заходи мали сприяти кар’єрному росту того, хто їх виконув: “... хто здатний так, як потрібно вишикувати до бою десять чоловік, заслуговує на те, щоб йому дали тисячу або туман: він зможе вишикувати їх до бою”. У іншому випадку відбувалася заміна командира [36,c.231].

Інститут темників планувався Чингізханом ще й як першочергова опора для своїх синів, яких він не вважав рівними собі за можливостями. А так як синів хан не міг собі обрати за власним бажанням, то змушений був надати їм в допомогу найбільш талановитих та здібних людей, які повинні були піклуватись не стільки про власний добробут, який повинен був забезпечити хан, скільки про благоустрій свого туману, як складової частини великої держави. Про це докладно свідчить настанова Чингізхана: “Якщо великі люди держави, еміри та бахадури, котрі будуть при багатьох дітях правителя, що з’являться на світ після цього, не будуть міцно дотримуватися закону, то справа держави похитнеться та припиниться, будуть пристрасно шукати Чингізхана, але не знайдуть його” [36,c.232]. Темник вже не просто польовим командир козаків, він, в першу чергу, державний службовець, який особистий успіх і славу повинен принести в жертву державі. Статус темника мав забезпечити неможливість повернення до двох крайнощів – родоплемінного сепаратизму та козацької анархії, на базі яких і створювалася нова держава. Але в той же час зберігалася можливість передати свій тумен у спадок, що, з одного боку, стимулюва дітей темників перевищити всіх можливих конкурентів, а з другого давало батькам підставу піклуватися про добробут та чисельність сво підлеглих, які перейдуть з часом до його синів. Таким чиної враховувалися і батьківські почуття, і страх перед втратою влади і майї не лише для себе, а й для своїх нащадків, які через недбалість баты могли бути позбавленими навіть примарних шансів на вдалу кар’єру [22,c263].

Ранг темника став вищим рангом в державі, який могли посісти ні Чингізиди. Вище нього знаходилися лише оглани – кровні роднею великого хана і сам Великий хан. І, якщо на ранньому етапі існуванн держави темниками могли бути всі вільні монголи, незалежно від родової статусу, то в подальшому, зі зростанням кількості молодших Чингізидп ця посада займалася головним чином ними. Найбільш яскравиі прикладом цього є життя Ногая – троюрідного племінника онук Чингізхана Берке, який розпочинав як темник, та більшості йог союзників та ворогів, кожен з яких був приналежним до Чингізидів. Але можливість темництва для нечингізідів зберігалася, про що свідчат приклади Туглу-бія, Мамая та Едигея. Отже увесь час темники булі з’єднуючою ланкою між Чингізидами і простими воїнами, здійснюючі значний вплив на політику ханів [51,c.630].Щоб обмежити можливість всевладності темників, Чингізхаї закріпив харизму влади за своїми безпосередніми нащадками, позбавивші темників можливості претендувати на верховну владу в Імперії.1 вс; подальша ідеологічна машина імперії (жерці, хроністи та навіть народи співці) працювала у цьому напрямку – законну владу мають лиші Чингізиди, причому не важливо, якими особистими якостями БОНІ наділені. Європейський прецедент законної заміни однієї, слабкої династі на іншу, більш дієву, але нелегітимну в даний час в монгольській імперії був неможливий. Навіть наймогутніші темники змушені були рахуватися з цією харизмою Чингізидів. І саме це в подальшому спричинило такі постімперські феномени, як феномен Тимура-Тамерлана та Едигея [22,c.370].

Певною мірою змінився статус темників не-Чингізидів після утворення на терені єдиної монгольської імперії спочатку напівне¬залежних, а потім і повністю незалежних улусів – Золотої Орди, держава Хулагідів та Чагатаїв. В них інститут темництва набув нового значення.майже повністю відмінного від того, яке йому надавав Чингізхан. Так, відомо, що всі старші сини Чингізхана отримали у спадок від батька всього по чотири тисячі воїнів – монголів, тобто навіть менше одного тумену [22,c.262]. І при цьому їм виділялися величезні землі у якості улусів, на яких діти мали встановити монгольську владу та забезпечувати на них покірність місцевого населення, яке найчастіше значно перевищувало загальну кількість монголів, не говорячи про незначні військові контингенти, виділені Чингізханом. Проблема завоювання нових земель перед кожним із дітей поодинці практично не стояла – для великих походів виділялася об’єднана армія різних Чингізидів, як це було у 1236 році для захоплення Батиєм Дешт-і-Кипчака і Русі [51,c.469]. Але в подальшому основні монгольські війська залишали підкорений край, і новий правитель мав самостійно забезпечувати продовження своєї політичної кар’єри. Єдиним шляхом для цього ставала мобілізація місцевого, переважно кочового населення підкорених територій – саме так, на основі чотирьох тисяч створювати стотисячні армії. З формуванням нових армій відразу виникала потреба комплектації їх командного складу, передусім, темників. В цій ситуації темник вже виступає не як колишній козак чи сподвижник Чингізхана, що забезпечувало певну незалежність від дітей великого Хана, а як безпосередній васал Чингізида-Джучі, Чагатая, Хулагу, і навіть певною мірою Хубілая. Головним джерелом темників в цей час стають молодші представники династії, що через свою віддаленість від основної гілки роду не могли претендувати на верховну владу навіть у нових державних утвореннях [22,c.262]. З урахуванням полігамії, кількість таких осіб за короткий час – першу половину XIII ст., значно перевищувала попит. Так, за джерелами можна прослідкувати, що вже на кінець XIII ст. молодші Чингізиди посідають навіть нижчі посади в армії – тисячників та сотників, маючи посаду темника вершиною мрій, не сподіваючись на окремий улус, лише вичікуючи моменту, щоб піднятися по ієрархічній драбині. Враховуючи державні ранги в системі ієрархії монгольського суспільства їх можна умовно назвати темниками-огланами, хоча вони за законом спадковості не мали прав справжніх огланів [36,c.215].