Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

Невдала для Росії Лівонська війна 1558 – 1583 рр. із Річчю Посполитою і Швецією за вихід до Балтійського моря та внутрішня політика уряду призвели до нарос¬тання незадоволення серед населення. Іван IV, відійшовши від курсу реформ, проведених у першій половині його правління, запровадив режим опричнини, який відзначався надзвичайною жорстокістю і репресія¬ми проти опозиції. Головним виконавцем волі царя стало дворянство, яке винагороджувалось відібра¬ними у князів і бояр землями. Внаслідок опричнини було підірвано економічні та політичні позиції аристо¬кратії, зросла політична роль дворянства. Зі смертю сина Івана IV Федора Івановича (1584 – 1598 рр.) завершилось правління у Московській державі династії Рюриковичів [8,c.77].Політична, і адміністративна системи Північно-Східної Русі базу¬валися на князівсько-дружинному устрої за трива¬лого збереження органів самоуправління міських і сільських громад. Громади об’єднува¬лися у волості – адміністративно-територіальні одиниці, в які входили міста та сільські округи навколо них. Групи волос¬тей об’єднувалися в землі. Київська Русь сформувалась як одноосібна монархія. В ХІІІ – ХІV ст. форма держави змінилася. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах федерації або конфедерації [25,c.144].

На чолі держави стояв великий князь володимирський, який отримав ярлик на право княжити. Князь зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, ви¬конавчої, судової та військової, влади. Князь – в літописах називається “самодержцем”, тобто правителем незалежним від іншої влади [5,c.235]. До ХІІІ ст. основними джерелами князівських прибутків були не князівські землі, та данина. Князі не мали постійного місця проживання, вони княжили там де їм відвів місце батько, що сидів на Володимирському княжінні. По мірі розвитку державного управління Русі, ускладнювалася система оподаткування, що включала кожне господарство. Були впроваджені збори з “диму” та “сохи”. До інших джерел княжих доходів належали мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. Останні складали важливе джерело прибутків, оскільки київські закони щодо покарання за злочини віддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою [3,c.317].

Володимирським князям у неоднаковій мірі вдавалося монополізувати владу. Удільні князі – суверенні володарі в своїх землях неодноразово вдавалися до захоплень сусідніх земель та утвердження своєї зверхності над багатьма іншими конкурентами. Великі князівства в ХІV – XV cт. дробилися на уділи, в межах яких місцеві князі були самостійними володарями. Договори між князями закріпляли за ними право на землю та право збирати податки в межах свого уділу. Князі не могли купляти в інших уділах села, тримати там залежних від себе людей, видавати жалувані грамоти на ці володіння [50,c.162].

Основними механізмами через які здійснювалося князівське управління князівствами були боярська дума та віче. Боярська дуама становила вищу раду при князеві. Вона складалася з представників земського боярства – старців градських – потоків місцевої родоплеменної знаті, княжої дружини, а згодом духовенства. У компетенції боярської думи був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Ії рішення мали дорадчий характер [5,c.241].

Боярська дума не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради у період феодальної роздроблності. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора – великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю. До складу боярської думи входили основні урядовці княжого двору: двірськи, печатник, мечник, скарбник. Кількість членів боярської думи була незначною. Слід зауважити, що в різних землях Північно-Східної Русі роль і значення боярської думи суттево відрізнялося [13,c.115].

Для вирішення важливих громадських та державних справ на Русі скликалися народні збори – віче. Віче вперше згадується в руських літописах у Новгороді в 1016 р., в Києві – 1068 р., Володимир-Волинськоу – 1097 р., Звенигороді – 1147 р. В Північно-Східній Русі роль віча, як суспільно-політичного явища характерна для Новгородської землі.

В Новгороді в ХІІІ – ХV cт. складається аристократична боярська республіка, вищим органом влади в якій було віче. Віче скликали нерегулярно, за ініціативою населення або представників влади. Віче оголошувало війну і укладало мир, обирало і усувало князя та його представників, вело переговори з чужоземними купцями, чинило вічовий суд і приймало закони. Виконавчу владу в Новгороді здійснювала боярська рада – “господу”. До її складу входили новгородський архієпископ – “владика”, посадник, тисяцький, “старі” посадник і тисяцький (тобто ті, які вже відслужили свій строк), старости та інші бояри. Боярська рада вирішували усі важливі державні справи. Віче як орган державної влади занепадає із втратою руськими земляи незалежності. Кожна з цих інституцій була виявом аристократичної (боярська дума) та демократичної (віче) тенденції у політичноу устрої Русі [45,c.68-69].Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу зобов’язували його забезпечити підданим справедливість, порядок і захист. Князь був передусім воїном, який особисто очолював походи і брав участь битвах. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. Фактично, дружина становила постійну військову силу князівства, члени якої брали активну участь в управлінні державою і особистим господарством князя. Дружинники за свою службу одержували від князів плату натурою або землями. Слід відмітити, що князь особисто очолював дружину, яка поділялася на дві групи: старшу і молодшу. Старшу дружину складали в основному знатні дружинники – бояри, які були радниками князя і військових та адміністративних справах. Старші дружинники могли мати свої меньші дружини. Молодша дружина становила ядро князівського війська і очолювала народне ополчення, яке збиралося для великих воєнних походів. Молодші дружинники здійснювали охорону князя та його сім’ї, його майно і двір. Крім того вони виконували різні судово-адміністративні та господарські доручення. Дружина як основна військова сила князів існувала до ліквідації удільних князівств до кінця ХVІ ст. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян, або проводилася загальна мобілізація. Чисельність цього війська була відносно невелиою – 2 – 3 тис. чоловік [50,c.164].