Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

В цей час роль Москви, як центра об’єднання руських земель ще не визначилася. Цей період характеризується тенденцією до зростання території князівства. Крім того, московські князі вели боротьбу з Твєррю за володимирський пристол. Лише в другій половині ХІV ст. значущисть Москви як політичного центру Російської держави поступово набуває реального змісту.

Певний час у цьо¬му регіоні провідну роль відігравало Тверське князівство, створене у 1230 – 1240-х рр. (від 1260-х рр. його пра¬вителі займали владимирський великокняжий стіл). 1328 р. за згодою хана Золотої Орди великокняжий титул перейшов до правителя Московського князів¬ства (існувало з другої половини ХІІІ ст.) Івана Даниловича Калити (1328 – 1340 рр.), внука Олександра Невського. Іван Калита заклав основи могутності Москви, при¬єднавши до неї ряд сусідніх князівств [51,c.497]. З метою утвердження своїх політичних, планів переніс із Володимира до Москви центр митрополії “всієї Русі” (до Володимира-на-Клязьмі переведено з Києва у 1299 р.). Ще більше зміцнив авторитет і вплив Москви внук Івана Калити – Дмитрій Іванович Донський (1359 – 1389 рр.), якому вдалося підкорити ряд князівств і, скорис¬тавшись з анархії у Золотій Орді, розбити хана Мамая у битві на Куликовому полі (1380 р.) [38,c.112].

За прав¬ління Василія І Дмитровича (1389 – 1425 рр.) і Василія II Васильовича (1425 – 1462 рр.) кордони Московської держави значно розширились за рахунок приєднан¬ня Нижньогородського, Муромського та ін. удільних князівств. Перемога Василія II у багаторічній міжусобній війні підготувала необхідні передумови для завершення процесу об’єднання північно-східних земель навколо Москви й утворення централізованої держави. За правління Івана III Васильовича (1462 – 1505 рр.) та його сина Василія III Івановича (1505 – 1533 рр.) до Московської держави були приєднані Ярославське (1463 р.) та Ростовське (1474 р.) князівства, Новгородська республіка (1478 р.), Тверське князівство (1485 р.), Псковська земля (1510 р.), Смоленське (1514 р.) і Рязанське (1521 р.) князівства та В’ятська земля, що завершило встановлення панування ве¬ликих князів московських над усіма північно-східними руськими зем¬лями [43,c.513].Період 80-их рр. ХV cт. – рубіжний, оскільки саме в цей період була ліквідована політична роздробленість Північно-Східної Русі. В 80-их рр. ХV cт. Була ліквідована політична незалежність феодальних республік. Об’єднання Московським князівством земель московських, суздальсько-нижньогородських, ростовських, ярославських, тверських, новгородських, частково рязанських та інших означало не тількиутворення єдиної державної території, але й перебудову всієї політичної системи Північно-Східної Русі. Для об’єднанної держави характерні нові форми апарату місцевого і центрального управління. Саме з 80-х рр. ХV cт. спостерігається реорганізація адміністративної системи, яка існувала ще в попередній період. В якості постійного центрального державного органу при великомукнязі остаточно оформлюється боярська дума з сталим складом. По мірі ускладнення державних функцій упправління доручається дякам, які призначаються великим князем і боярською думою. Таким чином, закладається основи приказної системи, яка набуває остаточного оформлення в ХVІ cт. Посилюється контроль з боку великокнязівської влади за діяльністю провінційних адміністративних органів влади [51,c.5].

За правління Василія II Московське князів¬ство перестало сплачувати Золотій Орді щорічну данину, а у 1480 р. Москва остаточно позбулася залежності від монголо-тагар. Період кінця ХІV – середини ХV ст. – час напруженної боротьби між окремими землями Північно-Східної Русі. Після падіння Візантії (1453 р.) у Москві виникла концепція успадкування політичної ролі Константино¬поля, і у зв’язку з цим сформувалась політично – ідеологічна доктрина “Третього Риму” (символічною оз¬накою спадкоємності державної традицій Візантійської імперії став шлюб Івана III з Софією Палеолог-племінницею останнього візантійського імператора та прийняття двоголового орла за державний герб Московської держави). За Івана III почалось офор¬млення повного титулу великого князя і в деяких до¬кументах Іван III вже іменується царем. Василій III до свого тодішнього титулу додав “і государ всея Русі”, що стало виявом московських претензій на всю територіальну спадщину Київської держави. 1547 р. Іван IV Васильович (Грозний; 1533 – 1584 рр.) офіційно прийняв царський титул. Тоді ж молодий цар розпочав самостійно управляти державою. Впрордовж 1549 – 1560 рр. важливу роль в управліні країною відіграла так звана Виборна рада, уряд Івана VІ до якого увійшли нйближчі його радники: А.Адашев, А.Курбський, протопоп Сільвестр. У цей період було здійснено ряд реформ спрямованих на централізацію Московської дердави: ліквідовано систему корлінь, створено єдиний централізованний апарат управління, зміцненно органи державної влади на місцях, запровадженно скликання Земських соборів [39,c.164].

Зовнішня політика Івана VІ була спрямованна на розширення Московського царства шляхомзавоювання нових земель. Під час його правління були захоплені Казанське (1547 – 1552 рр.), Астраханське (1556 р.), Сибірське (1558 р.) ханства, приєднано Ве¬лику Ногайську Орду, землі мордви (1552 р.), кабар¬динські і черкеські князівства (1557 р.) [40,c.94-115]. У той же пе¬ріод розпочалося включення до складу Москов¬ської держави земель, розташованих на південь від Оки та Верхнього Дону, які від Батиєвої навали являли собою безлюдний край (т. зв. Поле, або Дике Поле). Освоєння цих земель, укріплене системою оборон¬них споруд («засічних ліній»), охороняло державу від спустошливих нападів Кримського ханства. Про¬тягом XVI ст. територія Московської держави сягнула 5,5 млн кв. км з населенням бл. 9 – 10 млн чол., що було у 10 разів більше, ніж територія власне Московсь¬кого князівства. Швидке територіальне зростання Московії зумовлене, перш за все, слабкістю її сусідів та їх відда¬леністю від основних центрів європейського політичного життя [18,c.89].