Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

Важливим джерелом щодо вивчення процесу становлення органів влади на Русі є “Руська правда”, яка вміщена у “Повісті минулих літ”[3,c.308-344]. “Руська правда” містить цінну інформацію, яка дозволяє дослідити соціальну структуру давньоруського суспільства. Вцілому статті “Руської правди” стосуються норм цивільного та кримінального законодавства. Особливий інтерес для нас становлять статті, що містять відомості про злочини проти князя – зокрема виступи проти князівської влади і зрада князя. Хоч норми “Руської правди” не передбачали смертної кари, проте за виступ проти князя чи його зраду застосовувався смертний вирок.

Важливим джерелом з історії феодальної роздробленності Русі є “Галицько-Волинський літопис”[2]. Автор цього твору невідомий. Але дослідники стверджують, що він був безпосередньо наближенним до князя Данила. Літопис охопив події від смерті князя Романа Мстиславовича до початку ХІV ст.Для нас особливо цінними є відомості про внутрішньополітичну й зовнішньополітичну діяльність Романовичів та про їх прагнення протистояти боярському сепаратизму. Крім того літопис є цінним джерелом дипломатичної діяльності князя Данила та його нащадків. Так літопис повідомляє, що Данило вів постійне листування. Літопис навіть згадує княжого охоронця печатки, якою князь скріплював свої листи й угоди [2,c.34].

Значна увага автором літопису приділяється взаєминам князя Данила Романовича з Золотою Ордою. Літопис докладно розповідає про поїздку князя в Орду. Крім того літописець свідчить, що нащадки Данила, разом з татарами ходили походами на поляків і литовців. Інформація, що міститься у Галицько-Волинському літописі дозволяє дослідити процес розвитку та занепаду державних органів влади на Русі в період феодальної роздробленності та татаро-монгольського панування [2,c.271].

Важливі джерела щодо вивчення становлення та розвитку державних інституцій Московської держави містяться у видання “Переписка Ивана Грозного с Анреем Курбским”[4]. Даний збірник містить листи російського царя Івана ІV Грозного та колишнього царського радника Андрія Курбського. Слід зауважити, що А.Курбський, виступивши проти внутрішньої політики Івана Грозного, змушений емігрувати в Польщу. У 1573 р. А.Курбський направив царю політичний памфлет “Історія великого князя московського”, в якому виступив проти зміцнення самодержавства, відстоював право великої аристократії на управління країною. Проте, російський цар Іван ІV обгрунтовуючи царське право на необмежену владу, заначав, влада царя має навіювати страх. Для обгрунтування своєї позиції, Іван Грозний наводить чисельні факти з вікової історії Русі: “Наши великі володарі, починаючи від Августа кесаря, який володів всією вселенною… и аж до Рюрика та від Рюрика до теперішнього володаря – всі самодержці , і ніхто не може ім указати чи достойних жалувати, чи винних карати” [4,c.278]. Таким чином, дані документи є не лише цінним джерелом щодо вивчення історії Московської держави, вони відображають процес зародження і становлення російського самодержавства. Послання до Курбського є ідеологічною підготовкою царя щодо переходу до політики необмеженної влади, яка операється на спеціальний каральний апарат – опричнину.

Руські літописи та листування Івана ІV Грозного з А.Курбським стали основними джерелами, які дозволяють дослідити становлення та розвиток державних органів управління Київської Русі та Московської держави.

Значний внесок у розробку історії становлення та розвитку державних інституцій Русі та Московщини належить російській дворянській історичній науці. Така зацікавленність історією, з боку російських дослідників, була викликана тим фактом, що російська ідеологія потребувала історичних аргументів, які б підтвердили курс політичної доктрини російського самодержавства.

Значний внесок у дослідження даної проблематики здійснив відомий російський дослідник, політичний діяч, сподвижник Петра І – В.М.Татіщев Своєю історичною працєю “История Российская” [47], над якою працював понад 20 років, здійснив спробу створити першу в Росії узагальнюючу історичну працю. За розташуванням історичного матеріалу, ця праця нагадувала давньоруські літописи – події викладені в чіткій хронологічній послідовності. Ось чому цей твір історика називають “останнім літописним зводом”. Але дослідник не просто переписав літописи: він передав їх зміст більш доступною сучасникам мовою, доповнив літописні відомості іншими матеріалами, а також, в спеціальних коментарях подав власну оцінку подіям. В цьому й полягала новизна й наукова вартість його твору [47,c.178].

Татіщев вперше запропонував переодізацію історичних подій історії Давньої Русі. Науковець вважав, що події з ІХ по ХІІ ст. на Русі були періодом одноосібної влади. З ХІІ ст. розпочався період суперництва князів, що ослабило державу й дозволило монголам легко її підкорити [47,с.179].

Феодальна роздробленість Русі, на думку В.М.Татіщева, була зумовлена прагненням удільних князів правити в своїх уділах самостійно. [47,c.182]. Проте на думку дослідника, державницька традиція Київської Русі була продовжена московськими царями. На думку дослідника, ліквідація політичної роздробленності Русі, та встановлення єдиновладдя є надзвичайно корисним для держави. В.М.Татіщев вважав, що в даному випадку рушієм історії є держава з монархічною формою правління [47,с.542-544].Першим російським істориком й “останнім літописцем” вважають видатного російського дворянського дослідника, автора праці “История государства Российского” [26], Н.М.Карамзіна. Н.М.Карамзін був палким прихильником й захисником російського самодержавства, тому в центрі уваги дослідника було становлення верховної влади в Росії від княжих часів.. Історик детально висвітлює події, які пов’язані з першими князівськими з’їздами. Використовуючи дослідження свого попередника, він поглиблює джерельгу базу , залучаючи нові літописні дані й відомості. Н.М.Карамзін, так само як і В.М.Татіщев, звертає багато уваги на політичні, військові, дипломатичні події. В центрі його уваги правляча династія.