Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.
Становлення самодержавства та утворення централізованної держави сприяло становленню уніфікованого державного апарату управління. Верховна влада в Московській державі належала великому князю, авторитет якого безсумнівно зріс з прийняттям офіційного титулу “цар”. Особливе політичне значення належало боярській думі, яка починаючи з ХV ст. перетворилася на постійний дорадчий орган при великому князі, а з 1547 р. при царі. До складу боярської думи входили путні бояри, які відали окремими галузями двірцевого господарства та особи, що відали адміністративним управлінням держави [20,c.239]. Порядок призначення в думу визначався системою “меснічества”, тобто станово-ієрархічним становищем феодала, яке залежало від знатнотсі роду, частково від вислуги тощо. Боярська дума складалася з невеликої кількості бояр. Так наприклад в 1533 р. до складу думи вжодило лише 12 бояр. З метою ослаблення аристократичного складу думи Іван ІІІ та Василь ІІІ залучали до її складу дворян, які отримали назву “думних дворян”. Діловодство думи доручалося спеціальним чиновникам, які виконували секретарські функції “думним дякам” [18,c.291].
Основою для створення виконавчих інституцій влади став великонязівський палац на чолі з дворецьким. Палац, як форма великокнязівського управліня, здійснюдвав керівництво державними землями. Казна, на чолі з казначеєм, виконувала функції великокнязівської канцелярії. Серед найважливіших посад в князівському палці були “конюший”, “кравчий” (які подавали князю чаші з напоями під час застілль), “оружний” (який відповідав за виготовлення і збереження вогнепальної зброї) та інші. Двірцеві посадовці походили з пердставників нетитулованого московського боярства. Ці посадовці отримували забеспечення за рахунок “кормів”, які збиралися з “путей” (підвладних земель) [6,c.237].
Практичну роботу в державних установах виконував апарат казни, який складався з дворян. Казначей здійснював управління державними фінансами, він крім того, був хранителем державного архіву. Помічник казначея – “печатник” (хранитель великонязівської печатки) здійснював організацію дипломатичної служби. В період ХV ст. в Московській державі утверджується приказна система, яка виникла на базі думських комісій, які відали окремими питаннями управління. Прикази як органи державного управління здійснювали управління окремих галузей державного життя. Прикази, подібно до міністерств, відповідали за справи зовнішньої і внутрішньої політики, юстиції, оподаткування тощо. Приказна система сприяла формуванню певного прошарку чиновництва – приказних дяків. Приказні дякі призначалися великим князем, або боярською думою. Нерідко приказні дяки були незнатного походження – діти священників, міщан. Цей апарвт чиновництва не був замкнутим [34,c.39].В умовах феодальної роздробленності в стані розпорошення перебували і збройні сили. В разі військової небезпеки, кожний князь чи боярин мусів збирати народне ополчення в межах свого володіння. Народне ополчення підпорядковувалося двору свого володаря. В даному випадку під двором розумілася бойова одиниця, загін дворян-послужильців. Це були загони, які йшли на війну зі своїм стягом та своїм командиром. Єдиного командування не існувало, оскільки не існувало єдиної армії. З встановленням централізованої держави таке ополчення стає малоефективним. Постає потреба в ліквідації дворів бояр та удільних князів. Цей процес був започаткований ще Іваном ІІІ. В ХVІ ст. змінюється принцип комплектації народного ополчення у зв’язку з впровадженням “великої московської сохи”. По-новому на базі помістної системи організовувалися загони “служилого дворянства”. На зміну феодальним дворам приходять військові підрозділи, що формувалися за територіальним принципом [34,c.186-187].
Значні зміни в системі державного управління відбуваються в 50 – 60-их рр. ХVІ ст., що було зумовлено впровадженням ряду реформ державного управління урядом Івана ІV. З метою підвищення боєздатності війська в армії було впроваджено принцип “єдіноначалія”, тобто на час військових походів керівництво військами здійснювалося централізовано, без врахування посад і місництва. Цей захід сприяв підвищенню боєздатності дворянського війська [9,c.366].
В цей час зростає значення загонів “пищальників”, які використовувалися в якості залоги для оборони південних міст від набігів казанських та кримських татар. Згодом ці загони були реорганізовані в так зване стрілецьке військо. В 1550 р. за пищальниками офіційно закріплюється назва “стрільці”, з їхнього середовища було виділено трьохтисячний загін “виборних” (московських) стрільців. Створення дисціплінованного та добре озброєнного стрілецького війська стало пердумовою виникнення регулярної армії.
В жовтні 1550 р. московський уряд вирішив виділити земля в Московському повіті для 1078 дворян (так звана “вибрана тисяча”), які не мали підмосковних володінь. Ця реформа здійснювалася з метою зміцнити позиції служилої верстви дворянства. В 1551 – 1552 рр. уряд сприяв формуванню так званого “дворового дворянства”, з середовища якого висувалися кандидати на найвищі державні посади [18,c.235].
Важливим заходом в галузі кодифікації норм права та впорядкування судочинства було створення в 1550 р. нового “Судебника”. В “Судебнику” Івана ІV знайшла відображення тенденція до подальшої централізації державної влади та збільшення контролю держави над системою суду. Віддтепер зростає питома вага центральних судових органів управління та вплив дячеської бюрократії. Новий судебник ще більше обмежив судові права намісників. Проте, значна частина кодексу стосувалася питань обмеження права “відходу” селян, що створювало передумови до поглиблення процесу закріпачення [18,c.257].