Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.
Московського царства
Руські князья здебільшого усвідомлювали могутність Золотої Орди і старалися підтримувати з завойовниками мирністосунки. В цих умовах це було єдиним засобом зберегти свій народ, населення свого князівства від загибелі або рабської неволі. Початки політики примеирення поклав князь Ярослав Всеволодович. Його син Олександр Невський продовжив її. Князь Олександр неодноразово їздив в Орду, побував в Монголії і зумів привернути до себе прихильність монгольського знаті. Оскільки хан вважався володарем Русі, питання черговості при отриманні ярликів вирішувалися при ординському дворі. Зрозуміло, що така ситуація породжувала інтриги та усобиці між князьями [51,c.495].
Уряд Золотої Орди був зацікавлений в цих розбратах та політичній боротьбі між руськими князяи. Оскільки в такій ситуації хан, володіючи владою і авторитетом іиступав арбітром у віришенні права княжіння.
На початку XIV ст. відбуваються важливі зміни у ставленні ханів до Русі, це поячнюється тим, що вони відкликали своїх представників – баскаків в руських князівствах. Відтепер, збір данини та відправка її в Орду здійснювали самі руські князі. Саме це право стало згодом найсильнішим знаряддям в руках московський князья Івана Даниловича Калити [51,c.513].
У 1327 р. він при підтримці монгольської армії придушив антиординське повстання в Твері. Вдячний хан Узбек, праправнук Батия дарував ярлик на Володимирське княження і право збору “виходу” з всієї Русі. У московської влади з’явилася можливість нагромаджувати кошти, що сприяло політичному зміцненню влади московського князя. Великокнязівський ярлик відтоді майже без перерв зберігався за московськими князями [28,c.235].
З ослабленням Золотої Орди у другій половині XIV ст.. ярмо стало менш важким. Процес дроблення Монгольської держави сприяв тому, що припиняються регулярні набіги на Русь. Хани Золотої Орди, втягнуті у боротьбу за ханський пристіл, вже не могли організувати великої військової кампанії.. Спроба карального походу проти Московського князівства в 1380 р. закінчилася катастрофічним розгромом ординських військ на Куліковом полі [43,c.419]..
Поступово московські князья зуміли сконцентрувати в своїх руках належні матеріальні ресурси, що дало їм змогу проводити активну внутрішню політику незалежну від політики хана. Виплата данини відбувалася нерегулярно, все рідше з’являлися в ханскій ставці князья з проханням видати ярлик. Перехід престолу тепер визначався заповітом: Дмитро Іванович Донський передав княжіння своєму сину без дозволу хана.
Протягом XV ст. залежність Русі від Орди ставала все примарнішою. У 1480 р. великий князь московський Іван III відкинув вимоги хана Ахмата відновити виплату “виходу” і виступив проти нього в похід. На берегах річки Угра ординські і московські війська стояли декілька місяців. Жодна з сторін не наважувалася на рішучі дії, обмежуючись дрібними сутичками. Нарешті хан відступив. Цю подію вважають рубіжною, оскільки з нею пов’язують звільнення Русі від ординського ярма. Лише в 1502 р., коли кримські татари зруйнували столицю Золотої Орди, природно відпала необхідність поїздки за ярликами і сплати данини. Золота Орда впала остаточно, і епоха монгольського завоювання Русі завершилася [51,c.789].
На початку 80-их рр. ХV ст. значна частина земель Північно-Східної Русі були об’єднанні в єдину державу. Формально продовжувала зберігати свою незалежність Псковська земля. Проте, Псков, якій вів боротьбу з Ливонським орденом та литовськими феодалами, потребуючи допомоги, був змушений визнати владу московських намісників. В залежності від Москови перебувало і Рязанське князівство. Частина руських земель, зокрема смоленські та чернігівські були захоплені литовськими феодалами. Ліквідація роздробленності земель Північно-Східної Русі сприяла створенню передумовдля розвитку централізованої Московської держави.
Процес об’єднання земель Північно-Східної Русі в єдине політичне утворення сприяв змінам в системі політичного управління. Політичне об’єднання північно-східних руських земель супроводжувалося процесом централізації державного апарату. Починаючи з 80-их рр. ХV ст. центральна московська влада здійснює наступ на політичні права удільних князів, які перводяться на становище служилих вотчинників.Слід зауважити, що процес формування Московської централізованої держави гальмувався таким чинником як вотчина. Вотчина становила певну форму земельної власності, власник якої мав право передавати її в спадщину, ділити, продавати, обмінювати тощо. Термін вотчина походить від слова “отчина”, тобто батьківська земля. Вотчине землеволодіння виникає в процесі формування феодальної власності на землю, її власниками були князі, а також земські бояри – нащадки родоплемінної знаті. В ХІІІ – ХІV ст. вотчине землеволодіння в Північно-Східній Русі стало основною формою власності на землю [34,c.34]. Слід заначити, саме в цей період відбувається зростання розміру вотчин за рахунок нових князівських надбань, захоплення общинних земель, купівлі, обміну, загарбання тощо. Крім того, відбувається фогрмування вотчино-удільної системи. Ці процеси сприяли тому, що починає зростати економічний й політичний вплив власників великих вотчин. Володіння знатних бояр звичайно складалися з кількох вотчин, які знаходилися в різних місцях держави і не утворювали єдиного господарського організму. Власники вотчин користувалися рядом прав і привілеїв у галузі судочинства, збору податків тощо [8,c.154].