Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Найбільшого спустошення монастир зазнав у 1240 р. під час взяття Києва монголо-татарськими полчищами хана Батия. Вдруге монастир був сплюндрований у 1482 р. під час нападу на Київ кримсько-татарського хана Менглі-Гірея.

Проте, лавру кожного разу відбудовували відповідно до нових естетичних уподобань. Наприкінці XVII ст. почався останній етап кам'яного будівництва, який завершився у 1760-х pp. створенням унікального архітектурного ансамблю в стилі бароко. Майже в такому вигляді він і зберігся до нашого часу.

Ще з XII ст. монастирськими літописцями були описані житія Печерських Святих XI-XII ст. У XV ст. на основі цих житій склалася "Книга Святих Отців Печерських", більше відома як "Патерик Печерський" - цінне джерело з історії, філософії й духовної культури України давньоруського періоду.

З 1596 р. обитель очолює боротьбу проти насильницького покатоличення українського народу, розвиває активну просвітницьку діяльність.

У 1632 р. печерського архімандрита преподобного Петра Могилу висвячено у сан митрополита Київського (зі збереженням лаврського настоятельства). Його подвижницькою працею в умовах жорсткої експансії католицизму й уніатства було зміцнено позиції українського православ'я. У Києві митрополит відкрив

духовну школу, що згодом "виросла" у Києво-Могилянську академію - перший університет України західноєвропейського взірця. У 1643 р. П. Могила канонізував похованих у печерах чорноризців. їхні тіла були проголошені "святими мощами печерських угодників". З цього часу печери лаври перетворюються на об'єкт масового релігійного паломництва (загалом, у печерах знайдено 118 поховань, 49 з них домонгольського періоду). Того ж року печерська друкарня для всіх православних видає "Правило молебне до Преподобних Отців наших Печерських і усіх Святих, слава яких у Малій Русі просяяла, певає-моє, коли і де хто ізволить".

У 1627 р., зусиллями П. Могили, з монастирської друкарні виходить перший український тлумачний словник "Лексикон славеноруський", у 1635 р. - перше друковане видання "Патерика Печерського". У подальші роки для контраргументації католицьким місіонерам (отцям домініканам, кармелітам, єзуїтам та ін.), які наводнили Україну, тут друкується польською мовою "Патерикон" та "Опис землі чудес, як у самому Печер-ському монастирі, так і в обох святих печерах" ("Тературги-ма") з розповіддю про чини печерських монахів, чудеса, які творять їхні мощі у Ближніх і Дальних печерах та першими картами цих підземель. А в 1674 р. з монастирської друкарні виходить "Синопсис" - перший підручник української історії.

У 1688 р. Печерський монастир першим на теренах колишньої Русі набуває статусу Лаври. Київська митрополія Української православної церкви, підпорядкованої константинопольському патріарху, у XVII ст. охоплювала територію сучасних Правобережної України, Білорусі й Литви (православні землі Речі Посполитої). У період національного відродження XVI- XVII ст. у лаврі творили видатні діячі української культури Єлисей Плетенецький, Памво Беринда, Захарій Копистенський, Іов Борецький, Петро Могила, Опанас Кальнофойський, Іно-кентій Гізель тощо.У 1698-1701 pp. на кошти гетьмана І. Мазепи навколо Верхньої Лаври було збудовано кам'яні фортечні мури, що відповідали всім вимогам тогочасного рівня військово-інженерного зодчества. Кам'яні стіни з бійницями замінили благенькі старожитні дерев'яні частоколи і цегляні стіни, закладені ще в давньоруські часи, що вже не давали надійного захисту під час Ворожих навал. Загальна довжина оборонних стін сягала 1190 м, товщина - близько 3 м, висота - до 7 м. По периметру монастирського подвір'я вздовж усіх стін, на висоті трьох метрів від землі тягнувся поміст для стрільців у вигляді аркади, а над помостом у стіні - ряд стрільниць для стрільби з рушниць. Згодом ці масивні мури стали складовою частиною Печерської (Київської) фортеці (рис. 5.33), спорудженої в 1701 - 1723 рр. як опорний пункт російського царя Петра І у масштабній війні зі шведським королем Карлом XII. У ній тривалий час перебували київська адміністрація й міський гарнізон.

На кутах фортечних стін монастиря збереглося чотири башти: Св. Іоанна Кущника, Св. Онуфрія, Часова та Малярна. Над одними з шести воріт монастиря-фортеці - Економічними (виходять на Соборну площу) - гетьманом І. Мазепою у 1696- 1698 pp. було збудовано п'ятиглаву Всіхсвятську церкву - перлину української архітектури стилю козацького бароко XVII ст. У заглибині північної стіни церкви викарбувано геральдичний щит її фундатора І. Мазепи.

З 1926 р. архітектурний комплекс лаври став державним історико-культурним заповідником, а монастир у 1928 р. закрито. З 1930 р. тут розміщені найбільші музеї Києва та України. З 1942 р. до 1961 р. зусиллями архієпископа Давида Абашидзе діяльність монастиря було відновлено (Д. Абашидзе відомий також тим, що під час його інспекційної перевірки Тифліської духовної семінарії з лав її спудеїв було виключено Й. Джуга-швілі - майбутнього радянського вождя Сталіна).