Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
Рис. 5.27. Комплекс ранньохристиянського середньовічного печерного монастиря (Інкерман)
Натомість, усі печерні храми збереглися. З них виділяється церква Св. Климента, яку, за переказами, засланий римський первосвященик власноручно висік у скельній товщі й прожив поряд з нею з 92 р. до 101 р. У VIII ст. грецькі монахи-іконобор-ці розширили цей храм, надавши йому форму базиліки з двома рядами колон, що поділяли церкву на три нефи. Згодом Інкер-манський скит прославив своїм перебуванням ще один опальний до імператора Папа Римський Мартин. Костянтином II його було зіслано в Херсонес, де первосвященик помер і був похований в одній з чернечих гробниць. Комплекс ранньохристиянського середньовічного печерного монастиря бачимо на мал.Таким чином, крім замкових споруд, в Україні збереглася значна кількість історичних монастирських комплексів.
Монастирі завжди були центрами паломництва віруючих, туристів та краєзнавців. До найвизначніших духовних пам'яток України належать такі монастирі: Мукачівський (XVIII- XIX ст.) у Закарпатській області, Крехівський (XVII-XIX ст.) й Уневський (XV-XVII ст.) у Львівській області, Гошівський (XV-XX ст.) і Манявський скит (XIV-XVII ст.) в Івано-Франківській області, Зимнянський (XII-XVIII ст.) у Волинській області, Межиріцький (XV-XVII ст.) і Корецький (XVII ст.) у Рівненській області, Почаєвська лавра (XVI-XIX ст.) у Тернопільській області, Києво-Печерська лавра (XI ст.) у Києві, Мгарський (XVIII-XIX ст.) у Полтавській області, Святогір-ський (XVII-XIX ст.) у Донецькій області та ін. На території нашої держави, згідно зі списком пам'яток архітектури, збереглося понад 100 монастирів. Вони, як і замкові комплекси, для захисту від постійних навал ворогів (татари, ляхи) обносилися зовнішними оборонними стінами. Архітектура та комплекс оборонних споруд монастирів-фортець майже не відрізняються від замків. Прикладами таких фортець є монастирі в Зимному, Летичеві, Міжгір'ї, Уневі, Межиріччі, Маняві, Мукачеві, Почаєві, Лаврові, Лядові, Інкермані тощо.
Нижче розглянемо детальніше цю групу пам'яток оборонно-культового зодчества, просуваючись із заходу (де їх збереглося найбільше) на схід.
На території Львівської області з раннього середньовіччя до нашого часу збереглися три оборонні монастирі в селах Уневі, Крехові та Лаврові.
Оборонна Святоуспенсъка Унівська лавра оо. Студитів "ховається" серед розлогих пралісів горбогір'я Гологорів (Пере-мишлянський район Львівщини) (рис. 5.28).
Студити - це орден, заснований на початку IX ст. Теодором Студитом з Константинополя. Упродовж багатьох століть монахи цього чернечого уставу найпалкіше опиралися експансії католицизму на українські землі і лише у XVIII ст. останніми на західноукраїнських землях вимушено прийняли унію й перейшли під юрисдикцію УГКЦ.
Археологічні дослідження підтвердили існування давньоруського православного монастиря в Уневі ще в кінці XIII ст. - за князювання Лева Даниловича - коли на західноукраїнські Фортеці, замки і монастирі як краезнавчо-туристичні об'єкти землі, рятуючись від монголо-татарського спустошення, масово втікали-перебиралися ченці з Києво-Печерської лаври та інших монастирів Подніпров'я й Поділля. На новому місці вони організували склодувне виробництво, мали свої пасіки та інші угіддя. Перша писемна згадка про православну Унівську обитель датована 1395 р. Нею опікувалися галицькі князі, а з середини XIV ст. - православні литовські князі з роду Гедиміно-вичів.
Невдовзі після того, як татари спалили дерев'яну обитель, за її відбудову взявся місцевий лицар Олександр Ванько Лаго-довський. Народний переказ про ці події оповідає таке: Ванько Лагодовський важко занедужав на хворобу ніг і гадав, що вже не зможе піднятися з ложа. Однак, однієї ночі йому у сні явилася Пресвята Богородиця й повеліла їхати на схід від його маєт-ностей і шукати серед пралісів Гологорів цілющого джерела. Пошуки привели Лагодовського до джерела біля згарища старого руського монастиря. Після чудодійного зцілення його водою лицар присягнув Богородиці відродити храм і чернечу обитель. Що й зробив упродовж 1549-1574 pp., присвятивши цьому все своє життя й стративши майже всі маєтності (до речі, цілюще святе джерело досі б'є прямо під оборонною стіною Унівської лаври).
Монастир оточений високими оборонними стінами з бійницями та кутовими вежами. По їх периметру з боку подвір'я розташовані келії. Посеред укріпленого дворища лаври у масивному готичному стилі (з пізнішими ренесансними добудовами) зведено оборонний собор Успення Пресвятої Богородиці (XV-XVI ст.) з бійницями попід дахом та карбованим гербом роду Шептиць-ких на контрфорсі.
У XV - початку XVI ст. Унівський монастир підлягав галицькому митрополитові, однак грамотою від 13 листопада 1589 р. константинопольський патріарх Єремія звільнив монастир від цієї залежності й затвердив за ним статус архимандрії, тобто чернеча обитель перетворилася на самоуправну лавру. Це дало поштовх розвитку шкільництва та книгодрукування. Унівська лавра стала одним з найбільших в країні осередків давньоукраїнської культури. Монастир прославив своїм перебуванням Іван Випіенський - невтомний борець проти примусового покатоличення й ополячення українського народу. У стінах Унівської лаври І. Вишенський у 1606 р. написав славнозвісне "Посланіє до стариці Домініканії" - палкий полемічний трактат проти свавілля монахів войовничого католицького ордену Домініка-нів, які не стільки проповіддю, скільки вогнем і мечем викорінювали православну "єресь" з уярмленого українського народу.Розквіт монастиря повязаний із шляхетським родом Шеп-тицьких. У другій половині XVII - першій половині XVIII ст. архимандритами монастиря були Варлаам (з 1688 р.) та Афана-сій (з 1713 р.) Шептицькі. У 1648-1770 рр. при лаврі діяла друкарня, відома багатьма раритетними стародруками.