Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
На початку XI ст. Чернігів стає значним релігійним центром Київської Русі. У 1069 р. сюди прибув засновник Києво-Печерської лаври чернець Антоній і створив на південній околиці міста підземний монастир. Ця обитель спочатку іменувалась Болдинським монастирем, тепер - Іллінським монастирем.
У печерах, названих ім'ям Антонія, кожен монах жив усамітнено у своїй печерці. На загальну молитву вони сходилися у підземну церкву Похвали Богородиці. Через деякий час біля печер спорудили невелику Іллінську церкву. Загальна довжина досліджених археологами Антонієвих печер складає 350 м. Підземний комплекс включає в себе декілька галерей, каплицю і три церкви. Ці храми слід відзначити окремо. Адже печерна церква Св. Феодосія XII-XVIII ст. - це найбільша підземна церква України. А так звана Печера Духів - це одна з перших підземних церков України, що збереглася у цілковито незміне-ному стані до наших днів.
У 1239 р. Чернігів захопили і зруйнували монголо-татари. Богородицький монастир занепав, хоча за даними археологів життя продовжувало жевріти в печерах. Роком другого народження монастиря та Іллінської церкви став 1649 р. Вони були відновлені гетьманом Лівобережної України Степаном Подобай-лом. Він загинув у боях з поляками і був похований біля Іллінської церкви. Пам'ятний знак гетьману встановлено перед дзвіницею церкви.
Архієпископ Лазар Баранович у кінці XVII ст. приступає до спорудження на захід від Іллінської церкви величного архітектурного ансамблю. Так постали Введенська церква (1679 p.), Троїцький собор (1695 p.), з того часу монастир став називатися ТроїцькоТллінським. Троїцький собор, збудований за проектом Іоанна Баптиста в 1679-1695 рр., завершується п'ятьма банями і з заходу двома квадратними у плані кутовими вежами. Під підлогою собору є великий семикамерний склеп, відкритий для огляду. Згодом, у 1775 p., зводиться барокова п'яти-ярусна Троїцька дзвіниця висотою 58 м, з якої відкривається панорама Чернігова.Єлецький Успенський монастир Чернігова розташовано на підвищеному правому березі Десни між давнім Чернігівським дитинцем (територія Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем. Літописні джерела зберегли легенду, що монастир засновано в середині XI ст. князем Святославом Ярославовичем у зв'язку з появою на одній з тутешніх ялин ікони Божої Матері. У середині XII ст. на місці, де з'явилася свята ікона, спорудили мурований храм на честь Успіння Божої Матері. Це була грандіозна для свого часу архітектурна споруда. Собор увінчаний єдиною масивною главою, триапсидний 25-метрової висоти, його було видно навіть з навколишніх сіл. Він зберігся до наших днів.
У 1239 р. монголо-татари сплюндрували місто. До кінця XV ст. Чернігів перебував у занепаді. З 1623 р. напівзруйнований Єлецький монастир відбудовують греко-католики. Найвідомі-ший тогочасний ігумен Кирило Ставровецький у 1646 р. випустив першу в Чернігові друковану книгу "Перло многоценное". У 1649 р. Чернігів укотре переходить від Польщі до Росії. Монастир знову стає православним. Серед тогочасних ігуменів монастиря слід назвати такі видатні постаті української історії, як: Лазар Баранович, Іоанн Максимович, Данило Туптало (відомий як Св. Дмитро Ростовський). У кінці 1921 р. монастир було закрито, і тільки з 1991 р. релігійне життя на Єлецькій горі відроджується, тут організовано жіночий монастир.
До складу сучасного ансамблю Єлецького Успенського монастиря входить Успенський собор XII ст., надбрамна дзвіниця XVII ст., трапезна Петропавлівської церкви і келії того ж періоду. Некрополь обителі на Єлецькій горі має багато славних поховань, у тому числі великого князя Трубчеського Всеволода Святославовича, полковника Якова Лизогуба й ін.
Поряд з Єлецьким монастирем височіє величний земляний насип. Це легендарний курган Чорна могила, насипаний, як вважають археологи, в 960-х pp. над похованням останнього чернігівського дохристиянського князя. Поховання було проведено за обрядом трупоспалення. У врочистому поховальному вогнищі спалили самого князя, його юного зброєносця і вірну жінку-княгиню.
Є в Чернігівській області ще одна легендарна оборонна чернеча обитель козацької доби - Густинсъкий монастир. Свого часу Т. Шевченко порівнював його з відомим "Сент-Клерським абатством" Франції. Фундатором збережених донині мурованих монастирських стін і храмів був гетьман Іван Самойлович. Ченцями у ньому були переважно скалічені чи втомлені від ратних трудів козаки. У Густинському монастирі творився один з найвідоміших українських літописів, який так і називається - Густинський. Монастир був закритий радянською владою і довго стояв занедбаним. Тепер тут відроджено жіночий монастир і реставровано основні споруди.
Святогірська Успенська лавра - це єдиний старожитній печерний монастир на сході країни у Святогорську Донецької області. Клопотаннями В. Януковича у 2004 р. московським патріархом Алексієм монастирю даровано статус лаври.