Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Перша письмова згадка про Бакотський монастир пов'язана з описом подій приходу на Поділля литовських князів братів Юрія і Федора Коріатовичів у 1362 р. На той час це була шанована в краї обитель.

У 1431 -1434 pp. селяни Бакотської волості повстали проти феодального закріпачення й покатоличення. Вони прогнали поляків і оголосили себе вільними людьми. їхні отамани намагалися знову повернути край під татарський протекторат, однак армія королівської Польщі жорстоко придушила це повстання й роздала подільські села у маєтність польським шляхтичам та підшляхтичам. З часу включення Поділля й Брацлавщини до складу Речі Посполитої розпочинається епоха розбійних татарських вторгнень, які спустошували цілі повіти і десь у кінці XV-XVI ст. остаточно сплюндрували Бакотський монастир.

У 1883 -1892 pp. проф. В. Антонович провів археологічне дослідження монастиря, описав 17 ніш у стінах печер та 19 гробниць у скельній підлозі. Найбільша печера протяжністю 10 м і висотою близько 2,5 м служила за церкву. Тут виявлені давньоруські написи. Значна частина печерних келій унаслідок давнього зсуву обвалилася у Дністер.

Невтомний дослідник подільської старовини проф. В. Антонович у 1883 р. відкрив світовому загалу ще один печерно-сакральний комплекс, унікальний тим, що заснували його тиверці ще задовго до утворення Київської Русі. Язичницький печерний храм IV-VIII ст. знаходиться в розколині скелі над Вушанкою біля Буші Ямпільського району Вінничини. Усередині храму зберігся єдиний у своєму роді кам'яний барельєф, що відображає вірування давніх слов'ян.

Свято-Усікновенський печерний монастир XI-XX ст. у Ля-дові Могилев-Подільського району Вінницької області - найбільший із печерних комплексів Поділля.

Серед місцевого населення існує легенда, що засновником і першим мешканцем печерної обителі був Св. Антоній. Замолоду він відвідав Константинополь, а на Святому Афоні прийняв чернечий постриг і ім'я Антоній. У 1013 p., повертаючись з Афонських гір у Київ, Антоній деякий час проповідував християнство серед тиверців, для чого обрав собі за житло тріщину у білосіжній вапняковій скелі над Лядовою. З того часу вирубана Св. Антонієм Печерським келія досі носить його ім'я і є місцем паломництва (разом із святим Антонієвим джерелом).

Лядовський монастир складається з трьох печерних церков - Усікновіння глави Св. Іоанна Предтечі, Св. Параскеви-П'ятниці та Св. Антонія Печерського - й ряду печерних келій, гробниць і ніш господарського призначення.

Літописні згадки про монастир у Лядові доволі скупі. Відомо, що його ченці благословляли прихід у 1159 р. на Пониззя народного улюбленця князя-ізгоя Івана Берладника, який вивільнив народ від важких поборів галицьких бояр. У 1241 р. під час навали орди хана Батия придністровську печерну обитель спіткала та ж доля, що й Печерську лавру Києва. За князювання Коріатовичів у сплюндровану обитель повернулися православні монахи. Після численних татарських спустошень краю та турецького панування на Поділлі у спорожнілі печери монахи повернулися аж на початку XVIII ст. У печерній обителі облаштувалися ченці Василіянського чину. Російська влада розігнала Василіянський Лядовський монастир у 1745 р. Невдовзі уряд переселяє сюди кілька православних монахів, і Лядовський монастир вкотре відроджується.

У 1929 р. більшовики підірвали церкви монастирського комплексу, а найцінніше майно розікрали та попалили. Відновлення обителі розпочалося з 1998 p., коли сюди переселилася група ченців з Почаївської лаври на чолі з ієромонахом Антонієм.

Багату спадщину обороних середньовічних монастирів зберегла історична Волинська земля. Серед кількох десятків древніх обителей краю виділимо найвідоміші серед паломників та туристів монастирі: Межиріцький, Зимненський, Корецький, Дерманський, Бердичівський та Почаївський.

Свято-Троїцький Межиріцький монастпир-фортеця XV- XVII ст. у Межирічі на Рівненщині розташований неподалік (за 4 км) середньовічної столиці Волинського краю - Острога - резиденції можновладних князів Острозьких. Закладено його було на мисі, утвореному злиттям річок Вілії і Світеньки, очевидно, ще в давньоруські часи. Муровану обитель закладено за князів Федора чи Василя Острозького на початку XV ст.Монастир складається з п'ятиглавої хрестовокупольної Свя-то-Троїцької церкви, двох корпусів келій, господарських корпусів і надбрамної дзвіниці. По периметру його оточують товсті стіни з рядом бійниць та могутні триповерхові кутові башти з гарматними амбразурами й бійницями для мушкетів і рушниць. Свято-Троїцька церква також пристосована для оборони шляхом прибудови потужних контрфорсів та парапетів з бійницями, її архітектура органічно поєднує традиції давньоруських храмів та елементи готики й ренесансного декору. Корпуси келій прилягають до кам'яних оборонних башт.