Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Для захисту Крехівського монастиря від розбійного мародерства татар П. Дорошенко направив невеликий козацький загін на чолі з молодим І. Мазепою. І. Мазепа організував дієву відсіч татарським нападникам. У розпалі запеклих штурмів неприступних монастирських стін один з їх оборонців влучним гарматним пострілом вбив воєначальника татарського загону, який доводився племінником хану Селім-Гірею. Нажахані поганою прикметою, татари відступили від християнської святині.

Дізнавшись про смерть племінника, розлючений Селім-Гірей наказав дощенту сплюндрувати Крехівський монастир. П. Дорошенко, остерігаючись знищення монастиря та виявлення серед його оборонців козацької залоги - а ця обставина одразу б розірвала нетривкий союз з ханом - змушений був негайно передати ченцям лист-ультиматум з вимогою викупу за вбивство ханського родича. Крехівські ченці зібрали все, що було коштовного у святині, виплатили викуп в сумі 4500 талерів й отримали ханську розписку про поквитування. Таким чином, своєчасне втручання П. Дорошенка врятувало і монастирську святиню, і життя тоді ще маловідомого сотника І. Мазепи.

Відтак, на місці загибелі зухвалого ханенка та на честь успішної оборони монастиря було зведено пам'ятник у формі кам'яної триметрової колони.

Лаврський монастир Св. Онуфрія - найдавніший діючий до сьогодні монастир на території Західної України, довкола якого невдовзі розрослося поселення, що отримало назву Лаврів (тобто, приналежний лаврі).

Святого старця-відлюдника Онуфрія, який 63 роки провів у пустелі без спілкування з людьми у пошуках духовного самовдосконалення, свято шанували на Русі. Образ пречистого старця, якому навіть після смерті "два леви яму єму копали, виривали і плакали, і ридали, і гірко волали", надихав давньоруських монахів на відлюдне духовне подвижництво в печерах і віддалених від людей печерних скитах.

За даними істориків і археологів, Лаврська обитель і село при ній виникли в кінці XIII ст. Засновником монастиря прийнято вважати князя Льва Даниловича (на підставі князівської грамоти від 8 жовтня 1292 р., в якій монастир згадується у складі його родових володінь). Відтоді монастир багато раз зазнавав спустошень і пограбувань, але заново відроджувався й продовжував існувати навіть у періоди найбільших гонінь.

Так, наприклад, запис у протоколі львівського лавничого суду від 27 липня 1589 р. засвідчує заяву членів Ставропігійного братства про* те, що монастир Св. Онуфрія Степаном Дропа-ном "був фундоваций і дотований... і відданий під духовну юрисдикцію ігумена Унівського монастиря, що підлягає київському і галицькому митрополитові, а під світську - пану старості львівському".

У період свого найбільшого розквіту в другій половині XVII ст. (коли монастир прийняв унію й увійшов до ордену оо. Василіян Київської митрополії) і наступному XVIII ст. Лаврський монастир відігравав роль одного з головних релігійних центрів регіону на рівні з Крехівським, Унівським і Почаївським монастирями. При монастирі існувала велика бібліотека й архів. В архіві, зокрема, були грамоти князя Льва, польських королів, писані золотом рукописи, безцінні стародруки, грамоти гетьманів, владик та молдовських господарів. У 1939 р. архів і бібліотеку Лаврова працівники НКВД вивезли у сусіднє с Стрілки і спалили.

Карпатська архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом Михайла Рожка з'ясувала, що розбудова монастиря тривала до 1909 р. Оборонний мур монастиря датований археологами XIII-XVIII ст., а сучасний корпус чернечих келій - 1902-1909 рр. У міжвоєнний період XX ст. в монастирі діяв Василіянський ліцей. У наш час (з 1994 р.) обитель знову належить чернечому ордену оо. Василіян.

Лаврівський монастир відроджується як центр масового релігійного паломництва. Обитель збирає прочан на прощі й святкові відпусти, приурочені до свят Св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Іоанна Хрестителя, Чесного Хреста.

Оглядаючи архітектурний ансамбль Лаврівської обителі, слід, передусім, виділити монастирський собор.Церква Св. Онуфрія збудована у XV ст. у стилі бароко. Дзвіниця церкви Св. Онуфрія теж збудована у XV ст. за давньоруськими архітектурними канонами. Вівтар церкви сягає доби Галицько-Волинської держави. У ньому археологи виявили нішу-аркасолію, в якій, очевидно, були захоронені тлінні останки князя-засновника обителі. Після чернечого постригу старий Лев Данилович прийняв християнське ім'я Онуфрій. Свої останні роки князь-чернець прожив у Спаському монастирі, але похований був у своєму родовому Лаврському монастирі у крипті Онуфрі'івської церкви-усипальниці. Також у храмі збереглися настінні фрески XV ст.