Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
Після окупації Української Народної Республіки армією більшовицької Росії монастир було розграбовано, а коштовна ікона назавжди зникла. Однак, після падіння радянського режиму іконописцями було відтворено точну копію славнозвісного образу. У 1998 р. її було освячено й короновано Папою Римським Іоанном Павлом II та передано назад у "верхній" монастирський костел, де з того часу знову притягує тисячі паломників Санк-туарій Божої Матері Бердичівської.
Свято-Успенська Почаївська лавра - найбільша православна паломницька святиня Волині, Галичини, Поділля, Білорусі й Молдови, друга за значущістю релігійна святиня україн,ської фортеці, замки і монастирі як краезнавчо-туристичні об'єкти народу. Лавра знаходиться на півночі Тернопільської області в межах історичного Волинського краю. Разом із пам'ятками сусіднього (24 км) Кременця, Почаївська лавра входить у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (рис. 5.31):
Почаївська лавра височіє на високій Почаївській горі, що панує над всією околицею більш ніж на 75 м. Позолочені куполи дзвіниці і лаврських храмів в ясну погоду видно з відстані до ЗО км. Гору з трьох боків оточує містечко Почаїв. ,
В архіві Почаївської лаври збереглася рукописна "Книга позовів і документів" за 1661 р., в якій стверджується, що кілька монахів Києво-Печерської лаври оселилися тут ще в 1240 р. після сплюндрування Києва ханом Батиєм. У народній пам'яті закарбувався переказ про те, як на Почаївській горі в часи монгольської навали двом ченцям і пастуху Івану Босому явилася Божа Матір у вогненному стовпі. На скелі, де ступила Пречиста, відбилася її стопа, з якої заструменіло святе цілюще джерело. Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, тому поява її ступні - справжнє диво. Відтоді Почаївська гора з укріпленим монастирем на вершині в усі часи служила символом опору
українського народу насильницькому окатоличенню "вогнем і мечем", яке несли з собою зверхні польські магнати-"місіо-нери".
Перші документальні відомості про монастир "грецького обряду" в Почаєві є в грамоті польського короля Сигизмунда І (1527 р.)> Де він характеризується як дуже шанований у народі, стародавній і славний.
У 1597 р. українська дідичка Анна Гойська дарувала монастиреві маєтності й свою чудотворну ікону Божої Матері, згодом названу Почаївською. Цей образ став головною святинею лаври і відтоді глибоко шанується українським народом. Ікону створено на Афонській горі у XIII-XIV ст. на замовлення константинопольської патріархії. З нею грецький митрополит Неофіт у 1559 р. прибув з Візантії в Україну для збору пожертв на відбудову патріаршого престолу, сплюндрованого турками. У віддяку за щедрі пожертви Анни Гойської митрополит благословив її цією іконою, і вона залишилася у маєтку Гойських. У замковій каплиці Гойських образ перебував понад ЗО років, причому за цей час перед ним відбулося декілька чудесних зцілень. Анна ж після прозріння перед іконою її сліпого від народження брата Пилипа Козинського була глибоко вражена цим дивом і, вважаючи себе негідною одноосібно володіти такою іконою, передала її сусідньому Почаївському монастиреві. Тоді ж вона зробила і так званий фундушевий запис, щедро обдарувавши обитель великими земельними маєтками і щорічними пожертвами.
Невдовзі в монастир прибув той, хто прославив його - преподобний Іов Почаївський, у миру - Іван Залізо. Десятирічним хлопчаком він вступив до Угорницького монастиря, рано прийняв чернечий постриг, а в ЗО років, як і належить за православними канонами, був висвячений на ієромонаха. Чутки про його чернечі подвиги досягли можновладного володаря Волинського краю - православного князя Костянтина Костянтиновича Острозького. Це він був натхненником та фундатором першої повної друкованої Біблії церковно-слов'янською мовою, яка побачила світ у 1581 р. А через рік після цієї події преподобний Іов на запрошення князя прибув на Волинь, у Дубно, до Чес-нохресного монастиря, яким і керував протягом двадцяти років.Після смерті ясновельможного князя отець Іов, "утікаючи від людської слави і бажаючи мати славу єдино від тайновидця фортеці, замки і монастирі як краезнавчо-туристичні об'єкти Бога", як згодом писали його сучасники, потайки залишив Дубно і подався на Почаївську гору. Братія обрала його ігуменом-настоятелем монастиря Отець Іов реформував Почаївський монастир із пустельно-скитського (коли монахи жили в окремих печерних келіях і збиралися разом лише в церкві на службі Божій) на спільно-житійний за уставом Студитського монастиря в Константинополі. Це означало, що встановлювався чіткий порядок щоденного життя братії із призначенням кожному ченцеві праці в церкві та в монастирському господарстві, а також запроваджувалися постійні богослужіння. За преподобного Іова у 1649 р. коштом місцевої православної шляхти, переважно родини Домашевських, було збудовано велику муровану Троїцьку церкву в стилі українського бароко.
Преподобний Іов залишив послідовникам і нащадкам досконалий взірець сполучення християнського аскетизму із суспільним служінням. З одного боку, він часто зачинявся у тісній кам'яній печері-келії, де протягом трьох днів, а то й цілого тижня "мав за їжу лише сльози" і молився за світ. З другого боку, полум'яні антиуніатські й антипротестантські проповіді отця Іова, його активна участь у соборах Української православної церкви викликали повагу до нього навіть у недругів України та українського православ'я.