Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
Нині Почаївська лавра є всесвітньо відомим центром паломництва. На прощу у лавру в дні святкувань Успіння Богородиці (28 серпня) і преподобного Іова (10 вересня) сходяться християни з усієї України, а також з Молдови, Румунії, Білорусі й Російської Федерації. При лаврі діє готель для прочан.
Києво-Печерська лавра - це основна національна святиня українського народу, що має офіційний статус Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (рис. 5.32):
Першим документально відомим печерним самітником київських круч був Іларіон - пресвітер церковці Святих Апостолів у Берестові (заміській резиденції київських князів), з 1051 р. - перший українець, висвячений у сан київського митрополита, автор легендарного "Слова про Закон і Благодать". Саме Іларіон ще за бутності своєї пресвітером викопав у кручі для себе печеру й усамітнювався у ній для молитов й посту.
Цю печеру обрав місцем свого перебування преподобний Ан-тоній (уродженець Любеча на Чернігівщині) після повернення у Київську Русь з Афонського монастиря Візантії. Ще юнаком Антоній став послушником одного з монастирів Києва. Однак, після смерті в 1015 р. КНЯЗЯ Володимира Великого й початку міжусібної боротьби за київський престол між його синами Антоній подався з Києва у Грецію. На горі Афон Антоній прийняв чернечий постриг і одержав благословення для упорядкування й примноження чернечого життя на руських теренах. Балагурно-життєрадісне чернецтво тодішніх київських монастирів вразило афонського аскета, тож він оселився подалі від гамірної столиці. Невдовзі слава про аскетичного пустельника поширилася і до нього приєдналися ще 12 богобійних самітників. Вони заклали Дальні печери, обладнали першу печерну церковцю. Звідси й походить назва монастиря - Печерський. Ігуменом над ними Антоній призначив Варлаама (сина родовитого київського боярина), відтак перебрався на протилежний північний схил яру, викопав там для себе нову печеру й усамітнився в ній. З цієї печери починається історія заснування Ближніх печер.
З ласки київського князя Ізяслава у володіння монахів перейшло все плато між яром і Берестовим (так звана Верхня лавра). Тут вони заклали дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці і перебралися у наземні келії. А в печерах продовжували перебувати лише окремі відлюдники, в них у спеціальних камерах-криптах почали ховати усопшу братію (тут, для прикладу, можна побачити раки з мощами билинного Іллі Му-ромця чи славетного Нестора Літописця). Невдовзі князь Ізя-слав попросив преподобного Варлаама очолити новозбудований монастир Св. Димитрія Солунського (християнське ім'я князя Ізяслава - Димитрій, тож цю обитель він зрубав на честь свого святого покровителя). А другим ігуменом Печерським став преподобний Феодосій (уродженець Василькова на Київщині). Через бідну зовнішність він не був прийнятий у жодному зі столичних монастирів і прихисток знайшов лише в заміській обителі печерних самітників, де став учнем і сподвижником преподобного Антонія.
За ігуменства преподобного Феодосія Печерський монастир перетворюється на центр духовного життя Київської Русі. З його стін вийшло близько ЗО єпископів, запрошених очолити високі церковні кафедри в удільних столицях Русі. Печерські ченці стають засновниками й ігуменами десятків нових монастирів, вони запрошувалися в якості духівників і вчителів богослов'я в усі князівські родини.Києво-Печерський монастир вперше згадується під 1051 р. У "Повісті врем'янних літ", укладеній преподобним Нестором Літописцем на підставі компонування давніших писань і усних переказів язичницької доби (в тому числі Літопису Аскольда). Монастир стає центром давньоукраїнського літописання (одну лише "Повість..." кількаразово редагували відповідно до династично-політичних уподобань тогочасних київських володарів та формування канонів церковно-слов'янської історії). Тоді ж у монастирських стінах формуються канони давньоруського сакрального зодчества, малярства, медицини, філософії тощо.
На землях, подарованих лаврі князями, в Берестовому у 1070-ті pp. починається інтенсивне кам'яне будівництво. На початку XIII ст. воно завершується створенням величного архітектурного ансамблю. На той період було зведено Успенський собор (1073-1089 pp.) - головний храм монастиря, Троїцьку надбрамну церкву, Трапезну і кам'яні мури зі стрільницями навколо Верхньої лаври. Ченці перебиралися жити в наземні келії, а печери перетворилися на місце поховань.
В епоху Київської Русі монастир був не тільки релігійним центром, активним провідником християнської релігії, а й значним осередком давньоукраїнської культури. У ньому жили й працювали відомі письменники-літописці, художники, лікарі, зодчі. Серед них - засновник-укладач "Повісті врем'янних літ" Св. Нестор, літописці Іаков, Никон, Іоанн, перші автори "Патерика" Симон і Полікарп, лікарі Агапіт, Даміан тощо.