Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Стараннями хана фортифікації столичної татарської фортеці було заново перебудовано й зміцнено. Він розширив межі міста на схід. Довжина східної міської стіни, вибудованої з блоків тесаного каміння, становить 128 м. Східні в'їзні дубові ворота оббиті кутим залізом, вони затиснені між двома масивними баштами з бійницями для вогнепальної зброї. У XVI ст. у Кирк-Орі було понад чотириста наземних будинків, а населення досягало 4-5 тис. осіб. Менглі-Гірей започаткував традицію утримувати тут у замкнутих печерних ("кам'яних мішках") родовитих бранців (скажімо, на початку національно-визвольної війни українського народу з 1648 р. у підземеллі Чуфут-Кале утримувався коронний гетьман Речі Посполитої Потоцький, захоплений в полон у битві під Корсунем).

З середини XVII ст. татари залишають Кирк-Ор, там залишилися жити тільки караїми (асимільовані татарами хазари, які дотримувалися дідівського юдейського віросповідання, запровадженого в якості державної релігії Хазарського каганату ще в IX ст.). Татари-мусульмани вважали їх євреями, тому місто з цього часу стали називати Чуфут-Кале, що в перекладі з татарської означає "Єврейська фортеця". Караїми прожили тут ще два століття, останні мешканці залишили пустельне плато в 1852 р.

З караїмських часів у Чуфут-Кале чітко збереглися три основні вулиці: Бурунчакська, Середня і Кенаська (назви умовні) з витертими у скельній поверхні глибокими рівчаками від коліс возів, які понад тисячу років сновигали цими кам'яними вулицями. На Кенаській вулиці стоять два караїмські молитовні будинки-кенаси. Старішу кенасу XIV ст. оточує тераса з кам'яними колонами. Тут було місце зборів общини. Друга кенаса датована XVIII ст. Усередині кенаси виглядають аскетично: перший маленький зал, відділений перегородкою, має ослони, сидячи на яких молилися поважні старці, на підлозі великого залу молилися чоловіки, а на верхньому балкончику, за дерев'яними ґратами - жінки (щоб не відволікати мужів під час молитви).

Проте, кращою архітектурною окрасою Чуфут-Кале є мавзолей Джаніке-ханум, доньки золотоординського повелителя Тохтамиша зі священного монгольського роду чингисідів, відомої політичної діячки, правительки Кирк-Ору, правовірної мусульманки, яка в 1416 р. з Хорезму здійснила паломництво-хадж у Мекку у супроводі багатого каравану й особистої охорони з 300 монгольських витязів. За заґратованими дверима мавзолею лежить кам'яний надгробок з посмертним написом-звеличенням Джаніке-ханум арабською мовою. Неподалік від мавзолею 1437 р. видніються руїни мечеті, побудованої в 1346 р. А далі вздовж північного краю міста тягнеться глибоке провалля й відкривається неозора панорама Головної гряди Кримських гір.

Печерне місто фортеця Тепе-Кермен ("Замок на Горі") розташоване на скелястій вершині однойменної гори-останця за 5 км на південний захід від Чуфут-Кале. Останець висотою 534 м піднімається над навколишньою місциною на 220 м. У ньому налічується близько 250 печер житлового, культового і господарського призначення, розташованих у декілька поверхів. Оборонну функцію виконували печери-каземати горішнього ярусу з вузькими бійницями та тунелями сполучення для маневреності пересування воїнів.

Тепе-Кермен проіснував з V до XIV ст. Він прикривав підступи до Чуфут-Кале з боку долини річки Кача й Алуштинської долини. Засновниками поселення є аси (як і сусіднього Чуфут-Кале). Місто зазнавало нападів утигурів, військ Хазарського каганату, печенігів та половців, але остаточно спорожніло після татарської навали орди хана Ногая в 1299 р.

Окрасою міста є просторий (4,5 х 10,5) печерний храм VIII-IX ст. з рядом із шести кам'яних колон довкола вівтаря, двома висіченими в закутку гробницями, залишками грецьких написів. Архітектурні особливості церкви споріднюють її з печерними храмами Каппадокії.

Сусідня скеля-останець Киз-Кермен ("Дівочий замок") з V ст. використовувалася саме як замок. З трьох боків її оточують прямовисні урвища висотою 170-210 м, і лише з півночі вузький гребінь сполучає скелю з плато. Гребінь у V-XIV ст. перегороджувала висока кам'яна стіна. За площею Киз-Кермен не поступався сусіднім містам Чуфут-Кале й Тепе-Кермен, однак більша частина його території не забудовувалася й служила укриттям для селян з довколишніх сіл і черед худоби в період ворожих навал, а в мирний час - для розташування торгових фортеці, замки і монастирі як краезнавчо-туристичні об'єкти караванів, торгів тощо. У місті вирубані печери для виноробства.Печерне місто-фортеця Ескі-Кермен розташоване біля с Червоний Маяк на вузькому плато столоподібної гори-остан-ця, що піднімається над суміжними долинами на ЗО-40 м. Заснували його на початку VI ст. аси, які внаслідок воєнного тиску військ могутнього Тюркського каганату, кордони якого простягалися від Дніпра до Монголії, змушені були перебратися з родючих долин на вершину гори й розбудувати тут потужну фортецю. Після розпаду Західнотюркського каганату на його руїнах постав Хазарський каганат, війська якого з VII ст. регулярно розширювали свої володіння в Криму, підкорюючи гірські та приморські міста півострова. У VIII ст. владу хазарського кагана мусили визнати й мешканці Ескі-Кермена (у ті важкі часи, за літописною згадкою, навіть Київ перебував у політичній залежності від каганату й сплачував данину хазарам). Однак, у 787 р. мешканці столиці Кримської Аланії очолили повстання християн (асів і готів) Західного Криму проти хазарського поневолення. Війська каганату жорстоко придушили цей виступ і повністю сплюндрували укріплення Ескі-Кермена. У X ст. візантійський намісник Херсонеса, зміцнюючи підступи до міста, побудував на прямовисній скелі сусіднього плато замок з бапітою-донжоном Киз-Куле. У ній засів передовий ромей-ський загін, силами якого херсонський топарх відбудував міські укріплення самого Ескі-Кермена. Місто проіснувало ще два століття і в 1299 р. було взяте штурмом і піддане руйнуванню татарськими ординцями хана Ногая - повелителя західного улусу Золотої Орди. Відтоді мешканці сюди більше не поверталися.