Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

Перші християни вирубали поряд із гротом десятки чернечих печер-келій, скельних каплиць із гробницями і церков. Ще більше печер господарського призначення - одних лише винних чанів для видушування винограду вчені нарахували аж 120. Чотири велетенські природні гроти були розмежовані дерев'яними стінами і використовувалися в господарських цілях (склади, хліви-загони для худоби тощо). У п'ятому гроті було обладнано просторий собор з вирубаними у скельних стінах хрестами, обведеними червоною фарбою.П'ятиповерховий житловий печерний комплекс складається з понад 50 печер, вирубаних одна над одною в прямовисному скельному урвищі. Келії сполучалися між собою вузькими бровками-тротуарчиками та вирубаними сходинками. Далі тягнеться велике кладовище з кам'яними "ящиками"-гробницями й різьбленими надгробками. Ззовні монастир оточувала кам'яна стіна метрової товщини (майже вся розібрана в XIX ст.), є фундамен-

ти кількох оборонних башт VII-X ст. Після татарського завоювання Криму монастир Качі-Кальону продовжував існувати. Запустіння його пов'язане з примусовим виселенням із півострова всіх християн армією О. Суворова в період російсько-турецьких воєн кінця XVIII ст.

Неподалік Мангупа є ще два середньовічні монастирі. Монастир Шулдан знаходиться в ущелині перед Тернівкою. Його засновано грецькими монахами-іконоборцями в кінці VIII ст. Тут зберігся храм-базиліка із хрещальнею та єпископським кріслом у вівтарі, висіченому в скелі. На стінах досі помітні сліди розпису, що датуються XII-XIII ст. Прохід сюди веде через цілий лабіринт природних гротів і штучно вирубаних печер житлового й господарського призначення.

А за Тернівкою є значний за розмірами печерний монастирський комплекс Челтер. У ньому нараховується понад 50 печер, розташованих у чотири поверхи. Більшість з них було пристосовано для господарських цілей. Архітектура окремих печер підтверджує початок їх використання ще в дохристиянські часи. Зокрема, найбільш атракційним є просторе печерне приміщення з архаїчними грубо тесаними колонами, в якому пізніше в різні періоди були вирубані і зернові колодязі, і виноград очавильня, а в східній частині - християнська церква з апсидою. Наземні будинки монастиря, що стояли на схилах, не збереглися.

Обидва ці монастирі загинули від татарської навали орд хана Ногая в кінці XIII ст. Хоча, не виключено, що вцілілі ченці повернулися сюди, і життя в обителях тривало ще кілька століть.

Фортеця Каламіта й Інкерманський Свято-Климентів-ський печерний монастир утворюють єдиний архітектурний ансамбль на під'їзді до Севастополя.

Перше укріплення на Монастирській скелі з'явилося в VI ст. як форпост Херсонеса. З XIII ст. Каламіта захищала торговий порт Мангупського князівства - містечко Авліту. Після розширення генуезької присутності в Криму Каламіта стала вкрай небажаним торговим конкурентом Кафи. Під час військового зіткнення Мангупського князівства з генуезцями в 1433 р. вислане з Італії військо розграбувало і спалило місто. Однак за кілька років мангупський князь Олексій відбудував фортецю. Вона займала площу 1,8 га, була оточена високими стінами й п'ятьма баштами із зубцюватими парапетами, за якими на дерев'яних підмостках стояли воїни.

Верхній ярус печер південного урвища Монастирської скелі також виконував функції оборонного бастіону з бійницями та вузькими проходами для пересування воїнів. Сюди з внутрішнього двору Каламіти вели круті сходи, вирубані у скельній товщі. Оборонний верхній ярус печер не мав сполучення з надземними ярусами печер культово-житлового й господарського призначення. Загалом, таких печер у Монастирській скелі нараховується понад дві сотні.

У 1475 р. фортецю захопили турки і назвали Інкерманом. Турецький гарнізон перебував тут до XVIII ст. (рис. 5.26):

У нижній частині Монастирської скелі у III-VIII ст. виник грецький монастир. За легендою, заснував його Папа Римський Св. Климент, учень апостола Петра, у 98 р. відправлений римським імператором Траяном у заслання в "дику" віддалену окраїну імперії. Сюди ж згодом монофелітами було зіслано Папу Римського Св. Мартина Сповідника, в обителі він упокоївся в 655 р.

Після насильницького виселення армією О. Суворова всіх християн із Криму під час російсько-турецької війни монастир прийшов у запустіння, але вже з середини XIX ст. був відновлений як скит Святих Климента і Мартина. Тоді ж з'явилися наземні церкви і житлові будинки та розширилися середньовічні печерні храми. У 1926 р. радянська влада закрила обитель, і лише з 1990-х pp. сюди повернулися монахи.

Найбільших руйнувань фортеця Каламіта і монастир зазнали під час оборони Севастополя від німецьких загарбників у 1941 -1942 pp. Зараз від фортеці Каламіта залишилися одна з башт та фрагменти напівзруйнованих стін.