Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
Комуністичні репресії і гоніння лаврського духовенства тривали аж до падіння радянського режиму. Тож лише з 1988 р. територія Дальніх, а з 1990 р. і Ближніх печер знову перейшла до діючого чоловічого монастиря Української Православної Церкви Московського патріархату, тут відкрито духовні семінарію й академію. Щодня о 6.00 та 9.00 у лаврі служиться ранкова літургія, а з 17.00 - вечірня служба. Відправляються літургії й акафісти і в підземних храмах лаври.
Територія заповідника площею 26 га міститься в південно-східній частині Києва. Вона має горбисту поверхню з двома плато і кількома терасами. На верхньому плато розташовані пам'ятки давньоруської культури, а також унікальні споруди XVII- XVIII ст. Це так звана Верхня лавра. її територію оточують фортечні мури з чотирма кутовими баштами і трьома брамами. На території Нижньої лаври знаходяться будівлі українського зодчества XVII-XVIII ст. Загалом, на території лаври налічується 102 кам'яні споруди, визнані пам'ятками архітектури. Серед них, зокрема, такі: Печери Дальні та Ближні, Успенський собор, Аннозачатіївська церква, Всіхсвятська церква, церква Різдва Пресвятої Богородиці, Трапезна церква, Троїцька над-брамна церква, Хрестовоздвиженська церква, Церква Спаса на Берестові, Микільський монастир, Головна дзвіниця, дзвіниця на Дальніх печерах, келії ченців, Митрополичі покої (музей декоративного мистецтва), Ковніровський корпус (золота скарбниця), друкарня (музей книги), башта Св. Іоанна Кущника з амбразурами для гармат (XVII ст.), фортечні мури XVII ст., стіна Дебаскета.
Основу сучасного монастиря утворюють лабіринти Ближніх і Дальніх печер (загальна довжина сягає близько 900 м, глибина - від 5 до 20 м). На початку XI ст. печери використовувалися ченцями як житло, тут вирубано келії і підземні церкви для молитв. У XIX ст. у зв'язку з масовим відвідуванням печер
прочанами з усього світу лаврські підземелля було упорядковано: підлоги вимощені чавунними плитами, стіни укріплені цегельною кладкою, поштукатурені, в окремих місцях розписані.
Дальні (Феодосієві) печери вважаються найдавнішими, закладеними на початку X ст. братчиками-першооселенцями. Вони набагато глибші та довші (383 м), ніж Ближні, і розташовані частково під монастирським садком, частково - під самим монастирем. Найдовше відгалуження - Варязькі печери - тягнуться далеко у південно-східний бік від монастиря. Дальні печери мають два входи - східний (з боку Дніпра) та західний (з боку Аннозачатіївської церкви). У Дальніх печерах розміщені три підземні церкви: Різдва Пресвятої Богородиці, Фео-досіївська та Благовіщення Пресвятої Богородиці. Найбільша з них - Феодосіївська, у ній знаходиться найдавніший чотириярусний іконостас, прикрашений рослинним орнаментом. Також тут в окремій ніші є мироточиві глави - одне з див Печер-ської лаври. Одна з глав, за переказом, належить учневі Апостола Петра - Св. Климентові Римському.До відкритих для паломників лабіринтів Дальніх печер прилягають так звані Варязькі підземелля довжиною 172 м. Тут ще з часів Аскольда і Діра, ймовірно, була стоянка розбишацьких варязьких дружин, що плавали Дніпром "із варяг у греки" (назва приліпилася до печер після того, як у кінці XI ст. ченці знайшли тут схований варягами скарб золотого і срібного посуду та коштовностей). Окремі дослідники припускають, що тут до хрещення Русі існував язичницький центр київських полян, а згодом - варязька поганська божниця.
Історія Ближніх (Антонієвих) печер починається з печери, викопаної преподобним Антонієм собі на усамітнення після того, як він упорядкував чернече життя на київських кручах й призначив братії першого ігумена. Довжина Ближніх печер становить 293 м. В їхніх стінах викуто келії, ніші для поховань та аркасолії, заглиблені у стіни на 0,5 м, близько 2 м довжиною та 1 м висотою. Діє три підземні церкви - Введенська, Варла-амівська та церква Св. Антонія Печерського - збереглася келія отця Антонія, в якій він упокоївся в 1073 р.
Крім Ближніх, Дальніх і Варязьких печер під усією лаврою існує безліч інших підземель господарського (льохи, підвали), оборонного (потайні ходи під фортечними стінами) і протизсувного значення (водовідвідні штольні).
Головне місце в архітектурному ансамблі Києво-Печерського монастиря займає Успенський собор 1073-1078 рр. За легендою, місце для майбутнього собору вказав ігумену Феодосію сам Господь, позначивши його вогнем та росою. Наріжний камінь храму власноручно заклали у 1973 р. Великий київський князь Святослав та його варязький воєвода Шимон на віддяку за врятування свого життя у погромі руського воїнства в битві з половцями на Альті у 1068 р.
Божим знаменням-осторогою для Київської Русі, затопленої кров'ю братовбивчої князівської міжусібної боротьби, став сильний землетрус 1230 p., який зруйнував наріжну південну стіну головного собору золотоверхої руської столиці. Однак, ні це знамення, ні кривавий погром руських військ у битві на Калці не консолідували князів Київської Русі (рівно за десять років після першої руїни Успенського собору у 1240 р. внаслідок монго-ло-татарської навали на руїну перетворилася вся Київська Русь).