Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

У Манявському скиті знайшли свій останній притулок гетьман України І. Виговський (1664 р.) та його дружина Ольга. З 1785 р. постановою австрійської влади монастир було закрито, і він простояв пусткою 200 років.

У наші дні скит продовжує своє існування як чернеча обитель - Хрестовоздвиженський монастир УПЦ КП.

Від Манявського скиту туристам також варто здіснити пішу прогулянку до "Блаженного каменя" та до величного Манявського водоспаду, який оголошено пам'яткою природи.

Гошівський Василіянський монастир Преображення Господ нього XVI-XIX ст. знаходиться на Ясній горі, що височить на південній окраїні Болехова у Гошіві.

Перша згадка про монастир датована 1509 p., коли він увійшов до реєстру Київської митрополії як обитель Студитського уставу. Тодішня обитель знаходилася на південь від теперішньої, у лісовому урочищі "Чорний ділок". У 1570 р. після одного з татарських плюндрувань споруди обителі відновив лицар польського війська Кучулад з Тухольщини. У 1618 р. татари вдруге спалили монастир і церкву. У 1629 р. Євстахій Шумлян-ський знову відбудовує спалені церкву і монастир. Але татари невдовзі вкотре плюндрують монастир у лісовому урочищі "Чорний ділок" (назву урочища, власне, й пов'язують із чорним монастирським згарищем, яке десятками років стояло пусткою між періодами відбудови).

У 1737 р. монастиреві було подаровано стародавню ікону Матері Божої, яку спеціальною грамотою митрополита Афана-сія Шептицького визнано чудотворною. Власник села Микола Гошовський, зворушений чудодійною силою ікони, у 1759 р. подарував отцям василіянам на вічні часи гору, названу згодом "Ясна гора", і сюди було перенесено монастир й закладено дерев'яну церкву, в головному престолі якої помістили цю чудотворну ікону Божої Матері. Слава про неї ширилася на всю Україну, тож у Гонгів на прощі почали сходитися тисячі прочан.

У 1835-1836 pp. на вершині Ясної гори було зведено кам'яні споруди сучасного монастиря, а в 1842 р. завершено будівництво мурованої церкви Св. Преображення Господнього (зведена на місці колишньої дерев'яної) з дзвіницею.

Монастир було закрито радянською владою у 1950 р. (ченців репресували) й відновлено лише після її падіння у 1991 р. У монастирі знаходиться копія чудодійної ікони Гошівської Богородиці, яку в Римі благословив Папа Іван Павло II. Для прочан відновлено також молитовну каплицю Божої Матері та Хресну дорогу на Ясну гору (символічний прообраз Хресної дороги Господа на гору Голгофу). У наш час монастир на Ясній горі щорічно відвідує понад 100 тис. паломників.

Ціла низка давньоруських монастирів зосереджена в Подільському Придністров'ї, найбільшими серед них є обителі в Бакоті та Лядові.

У с Монастирок Борщівського району Тернопільщини розташований найдавніший з печерних храмових комплексів Поділля, датований ще дохристиянською добою.

З доісторичних часів у скелях над Нічлавою існував печерний давньослов'янський культовий центр. Основою його є язичницький храм у найбільшій печері протяжністю 42 м, яку дослідники так і назвали - Язичницька. Поруч розташовані менші печери, а головне - велетенська пласка брила-дольмен (діаметр - 4 м, товщина - 0,65 м), невідомо яким чином поставлена на ряд менших валунів, яка виконувала роль жертовника, ймовірно, ще з доби Трипілля. Пізніше, з приходом християн, ченці вирубали на поганському жертовнику хрест і, за прийнятою в Київській Русі традицією, на місці слов'янського капища заклали невеликий православний монастир. Споруди сусіднього з печерою монастиря дійшли до нас з XVI ст., коли люди заново обживали цей край.

Вакотський Михайлівський печерний монастир закладений ченцями з Києво-Печерської лаври в XI ст. поряд з літописним містом Бакотою у 120-метровій скельній "стінці" Дністровського каньйону (при вершині Білої гори). Обитель заклали в місцині, багатій на джерельну воду (поряд донині б'ють три джерела), мед та рибу.Народний переказ оповідає, що коли монголо-татарська орда хана Батия в 1241 р. приступила до Бакоти, все місцеве населення й ченці поховалися в печерах монастиря. Можливо, їм таки вдалося пересидіти ту навалу.

У складі Галицько-Волинського князівства монастир перебував до 1255 p., з якого, згідно з Іпатіївським літописом, "при-ехаша татари ко Бакоте і приложися Милей к ним...". Після тієї події Пониззя на сто років переходить у пряме підпорядкування татарських баскаків (за твердженням частини науковців, під татарами подолянам стало жити набагато вольготніше, ніж під ярмом податей зажерливих галицьких бояр, бо кожен "дим" сплачував баскаку помірний фіксований податок у натуральній формі).