Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
На початку XVII ст. з переходом останнього представника роду Острозьких, краківського каштеляна Януса, у католицизм, обитель прибирають до рук католицькі ченці ордену францисканців. Вони переобладнують церкву на костел, будують корпуси келій, зміцнюють оборонні башти. Однак, у 1866 р. російський уряд розганяє францисканців, а обитель повертає православним монахам. У 1946 р. радянська влада закрила монастир, і лише після її падіння обитель вкотре "ожила".
Свято-Троїцький Корецький монастир-фортеця XV-XVII ст. розташований на Рівненщині у Коріці. Первісно це була фортеця з мурованими із каменю стінами й баштами, у подвір'ї якої стояла дерев'яна церква Святої Трійці. Монастир відкрито тут у 1620 р. власником міста Карлом Корецьким.
Монастир складається з тринефної Свято-Троїцької церкви, довкола якої розміщені двоповерхові корпуси келій з трапезною та триярусна дзвіниця.
Від початку XVII ст. тут порядкували францисканці. З 1830 р. російська влада розігнала їх, а обитель перепрофілювала на православний жіночий монастир. У ньому похована меценатка Анна Оленіна Андро, в яку був пристрасно закоханий російський поет О. С. Пушкін. Після падіння радянського режиму з 1990-х pp. жіночу обитель відроджено.
Бердичівський монастир фортеця ордену капуцинів - це кращий середньовічний оборонно-сакральний архітектурний ансамбль Житомирської області.
Монастир-фортеця височіє на Замковій горі - скелястому мисі над Гнилоп'яттю - прямо в центрі сучасного Бердичева.
Фортецю на Замковій горі в XIV-XV ст. заснували лицарі Великого князівства Литовського Тишкевичі. Розквіт Бердичева припав на початок XVII ст., коли місто перебувало під владою Януша Тишкевича, воєводи київського. Він відбудував замок, знищений навалою кримських татар, під час якої сам потрапив у полон. Пізніше, на знак подяки Богові за своє визволення, київський воєвода заснував у замку монастир. Туди були запрошені босі кармеліти (таку назву орден отримав від гори Кар-мель у Палестині). Акт дарування святим отцям території колишнього замку Я. Тишкевич власноруч вписав у 1630 р. до книг Люблінського трибуналу.
Брати чернечого ордену кармелітів, створеного у XI ст. під час хрестових походів, були призвичаєні до зброї навіть краще, ніж до справ молитовних. Вони заходилися розбудовувати фортецю на справжнісінький замок на зразок замку Великого магістра іоанітів на Мальті. Тож на початку XVIII ст. монастир являв собою першокласну фортецю із непробивними для артилерії стінами, кам'яними баштами з бійницями для перехресного обстілу з гармат і ручної вогнепальної зброї, валами-бастіонами, оснащеними далекобійними гарматами. За стінами замку постійно перебував численний міський гарнізон, у підземеллях зберігалися значні запаси зброї, гарматних ядер, пороху і продовольства. На озброєнні "чернечої обителі" числився арсенал із шестидесяти гармат. Досі у товщі Замкової гори під баштами й костелом монастиря збереглася розгалужена мережа просторих кам'яних сховищ-казематів, катівень й в'язничних "мішків" та справжній лабіринт заплутаних підземних ходів.
Отцям кармелітам знадобилося всього 8 років (1634-1642 рр.) на те, щоб вибудувати таку твердиню. З нагоди освячення монастиря у 1642 р. київський воєвода Я. Тишкевич подарував Кармелітам родинну реліквію - коштовну ікону Богородиці роботи візантійських майстрів. Невдовзі ікона Бердичівської Матері Божої прославилася як чудодійна і стала об'єктом паломництва прочан-католиків з усієї Речі Посполитої. За чудотворною силою її прирівнювали до образу Ченстуховської Матері Божої (теж, до речі, роботи візантійських іконописців Східної церкви), яку в XIV ст. польський князь Опольський вивіз у Ченстухово з давньоруського стольного граду Белза.
Упродовж буремних XVII-XVIII ст. Бердичівський мона-стир-фортеця витримав кільканадцять облог. Зокрема, у 1768 р. твердиня зуміла вистояти під шквалом артилерійських обстрілів і запеклих штурмів російських військ генерала М. Кречет-нікова, який упродовж трьох тижнів намагався "викурити" звідти загін барських конфедератів на чолі з Казиміром Пулав-ським. Від тієї облоги в цегляній кладці головних воріт досі залишилися окремі чавунні гарматні ядра, що застрягли там під час обстрілу монастиря.Автором проекту був комендант Кам'янець-Поділь-ської фортеці, голландець за походженням і архітектор за покликанням Ян де Вітте. За бажанням старійшин католицької общини Бердичева та братїї монастиря він зробив святиню подібною до костелу Св. Юра у Львові. Інтер'єри храму були оформлені розкішним ліпним декором, позолотою, різьбленням і розписом "al fresco". Розписував храм італійський іконописець Фрідеріче Веніаміно (пізніше він творив в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври). Після освячення у 1754 р. у храм було перенесено чудодійну ікону Бердичівської Матері Божої, і він став найбільшим центром католицького паломництва в Україні.