Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

В Ескі-Кермені збереглася низка атракційних ранньосередньовічних алано-візантійських фортифікацій: висічений у скелі вузький коридор головного входу у фортецю, залишки оборонних стін над обривами (висотою 2,8 м) і північної Дозорної башти (вирубана в скельному стрімчаку), а також комплекс печерних казематів, сполучених між собою висіченими у скелі тунелями. На вершину плато веде кам'яна дорога з вичовганими У скельній поверхні коліями від коліс повозок. Весь простір фортеці тисячу років тому був суцільно забудований двоповерховими житловими будинками під черепичними дахами, палацом володаря країни Сорока Фортець та адміністративними кам'яницями. І лише захищене зовнішньою стіною передмістя пустувало, слугуючи загоном для худоби з навколишніх селищ на випадок ворожого вторгнення в цей квітучий край.

Унікальним явищем у світовій фортифікаційній практиці є вирубані в скельних стрімчаках оборонні "башти" з прорубле-ними бійницями для обстілу підходів до фортеці Ескі-Кермен. З верхнього плато всередину них ведуть вирубані в скелі сходи, а самі "башти" сполучені між собою тунелями. Унікальним за своєю суттю є й фортечний колодязь, прорубаний у скельній товщі до природної розщелини, зі стелі якої жебоніла вода. У колодязь круто спускаються вирубані ґвинтові сходи, що налічують 95 сходинок.

Увагу привертає вирубаний у скелі храм Трьох вершників XII ст., названий так першими дослідниками, які побачили на стіні храму рештки фрескового розпису у формі трьох вершників, середній вершник - Георгій Побідоносець - проштрикує списом розпластаного на землі змія-дракона. Під фрескою є сліди висіченого грецького напису: "Вирубано церкву і написано святих мучеників Христових для спасіння душі й на відпущення гріхів". У скельній стіні храму вирубана ніша-вівтар, а на підлозі - ніші для двох поховань. Вище над храмом Трьох вершників у скелі вирубана Успенська церква (XIII ст.), в якій виявлено залишки настінного фрескового розпису Успіння Пресвятої Богородиці. До храму ведуть покручені сходи, вирубані у майже прямовисній скелі. Проте, найбільшим печерним храмом Ескі-Кермена є єпархіальний собор "Судилище", який складається з чотирьох приміщень, розділених кам'яними колонами.

Неподалік Ескі-Кермена в сусідній ущелині західніше від руїн візантійського замку Киз-Куле є ще одна вирубана у скелі церква-усипальниця, відома як храм Донаторів (тобто жертво-давців-фундаторів). На стінах храму збереглися фрагменти фрескового стінопису, зокрема чоловіка і жінки в багатому середньовічному вбранні, на кошти яких вирубано цей храм.

Печерне місто-фортеця Мангуп (Феодоро) - найвеличніше й найбільше за площею (90 га) серед середньовічних печерних міст-фортець гірського Криму (рис. 5.24). Воно розташоване біля с Залісне на плато столоподібної гори-останця Мангуп, що на півночі обривається до суміжної долини прямовисним уступом заввишки 200 м. Уступ налічує чотири миси-стрімчаки: Чамну-Бурун, Чуфут-Чеарган-Бурун, Еллі-Бурун й Тешклі-Бурун, розділені глибокими лісистими балками фортеці, замки і монастирі як краєзнавчо-туристичні об'єктиказемати Місто-фортеця Мангуп має унікально вигідне місцерозташу-вання. З вершини гори відкривається незабутня панорама Криму. Можна окинути поглядом майже всю територію колишнього Мангупського князівства від масивів Чатир-Дагу і Бабуган-Яйли на сході до балаклавських висот і Чорного моря на заході. За прилеглою до мису Чамну-Бурун горою видніється печерне місто Ескі-Кермен, на півночі височіють скелі фортець Тепе-Кермена і Качі-Кальона, а за пагорбами передгір'я видніються кримські степи.

За даними археологів, першими поселенцями гори в І-II ст. стали таври, змушені перебиратися на кручі в зв'язку з воєнною експансією, з одного боку, кримських скіфів, а з іншого - легіонерів римського гарнізону Херсонеса. У V-VI ст. місцеві готи під тиском утигурів, вожді яких осіли в Пантікапеї, а згодом і полчищ Тюркського каганату, збудували на стрімчаку Тешклі-Бурун невелику фортецю. Через дві сотні років після погрому Кримської Аланії й спустошення квітучих міст Ескі-Кермена й Киз-Кермена військами Хазарського каганату кримські готи в XI ст., за сприяння інженерів Візантійської імперії, розпочали будівництво великого міста Дорос-Феодоро, що зайняло згодом майже всю територію плато Мангуп. Про це свідчать епіграфічні написи, викарбувані на кам'яних плитах фортеці, та численні писемні джерела середньовіччя (щоправда, збережені до сьогодні фортифікації Феодоро датуються більш пізнім часом - XIV-XV ст.). Масивні стіни з баштами оперізували все плато з півночі, заходу і частково з півдня. їх не було тільки там, де скельне урвище сягало декількох десятків метрів. Житлові квартали тулилися ближче до води. Досі у верхів'ях ярів Та-бана-Дере та Гамам-Дере (Лазневий яр) б'ють потужні джерела питної води та виявлені залишки середньовічного водопроводу.

Після розгрому в 907 р. київським князем Святославом Хазарського каганату до складу Київської Русі відійшло чимало нових земель, у тому числі весь Керченський півострів Криму ввійшов у Тмутараканське князівство. У 989 р. син Святослава Володимир Великий здобув Херсонес, прийняв християнство і поширив свою протекцію на значну частину поселень Західного Криму. Цим часом датуються знайдені в Мангупі предмети давньоруського експорту. А з 1204 р. Херсон і вся область Клімати після розгрому Візантії хрестоносцями переходить у підданство правонаступниці Візантії - Трапезундської імперії.