Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

У середині XIII ст. під тиском турків-сельджуків вірменський князівський рід Гаврасів перебрався з Трапезундської імперії у Крим і обрав своєю новою резиденцією гарно укріплену фортецю на Мангупській скелі, що нагадувала їм гори рідної Вірменії. Саме Гавраси розбудовують цю твердиню, розширюючи межі міста на все плато. Незабаром під владою князів Феодоро опиняється більша частина Південно-Західного Криму; західноєвропейські документи, за традицією, називали це князівство Готією.

Населення його мало поліетнічний склад - тут мирно спів-віснували общини погречених нащадків давніх скіфів, асів, готів, ромеїв, хазар-караїмів та вірмен.

Князівство Феодоро вело жваву торгівлю з Візантією, Руссю і Сходом. З середини XII ст. розпочинаються його воєнні зіткнення з венеціанцями, а згодом генуезцями за володіння портами південно-західного узбережжя. Відмова володарів Феодоро сплатити данину татарському хану Ногаю і вбивство його посла спричинили в 1299 р. масштабну навалу татар-ногайців у Крим. Тоді під навалою ординів впало чимало могутніх печерних фортець гірського Криму, в тому числі неприступний Кирк-Ор (Чуфут-Кале). Але місто-фортеця Феодоро зуміло витримати облогу 100-тисячної золотоординської орди і, незважаючи на всі потуги, хан Ногай відступив від його стін.

Вдруге під стіни Феодоро 100-тисячна армада ногайців насунула в 1399 р. їх вів Єдигей - хан могутнього ногайського улусу Орди, який кинув виклик верховному повелителю Золотої Орди Тохтамишу (праправнуку Чингіс-хана) і в союзі з середньоазіатським ханом Тимуром розпочав криваву війну за розкол Золотої Орди й здобуття абсолютної влади над своїм улусом, що простягався від Дунаю до Дону. Орда Єдигея спопелила весь Крим (оскільки, згідно з договором 1380 p., генуезці Кримського узбережжя були союзниками-васалами хана Тохтамиша), здобула могутні укріплення Кафи, прогнавши звідти генуезького консула, та Херсонеса. І лише наскельне місто-твердиня Феодоро зуміло встояти під шквалом татарських приступів. Татари скоротили володіння князівства на добрих дві третини й на противагу ворожій християнській твердині розбудували за 20 км від неї не менш потужну фортецю Кирк-Ор (Чуфут-Кале). Скористалися ослабленням князівства й верткі генуезці, які негайно закріпилися під стінами самого Херсонеса, захопивши зручну Балаклавську бухту, для охорони якої збудували замок Чембало (одна з його башт збереглася до нашого часу) (рис. 5.25):

Рис. 5.25. Генуезька фортеця Чембало у Балаклавській бухтіУ XV ст. князівство Феодоро, перебуваючи в оточенні ворожих татарських та генуезьких володінь, продовжувало відігравати помітну роль у міжнародній політиці. Його православні володарі підтримували тісні зв'язки з сусідніми православними державцями: литовсько-українськими князями, Московським князівством та Валахією (Молдовою).

Історія зберегла для нас імена останніх мангупських князів "володарів Феодоро і Помор'я": Олексія (?-1434 pp.), його синів Олексія, Ісаака й Олубея та внука Олександра.

Князеві Олексієві вдалося поріднитися з візантійським імператорським родом Палеологів, видавши в 1426 р. доньку Марію за останнього правителя Трапезундської імперії, а сина Іоанна одруживши з Марією Асаною з імператорського дому Палеологів. Це дало право князям Мангупа після падіння Трапезундської імперії використовувати в якості свого родового герба двоголового орла Палеологів - офіційний герб Візантійської імперії (згодом, після шлюбу доньки останнього візантійського імператора Софії Палеолог з великим князем Іоанном III, московські царі також "привласнили" собі цей герб, проголосивши Москву "третім Римом і спадкоємицею Візантії").

За князя Олексія продовжувалася боротьба з генуезцями за контроль західнокримських портів. На противагу генуезькому замку Чембало, що контролював Балаклавську бухту, Олексій розбудував фортецю Каламіту (1427 р.) для охорони власного порту в гирлі р. Чорної та Північній бухті Севастополя. У 1433 р. Олексій висунув генуезькому консулу Кафи Батисті де Фаранрі своє право на Чембало і, не дочекавшись відповіді, привів війська в Балаклавську бухту. Солдати генуезького гарнізону ледве встигли евакуювалися в Кафу. У відповідь на це дожі Генуї відправили до берегів далекої Таврії бойову ескадру з двадцяти галер і 6 тис. добірних солдатів під командуванням Карла Ло-мелліно. У червні 1434 р. італійці відбили Чембало, сплюндрували Каламіту, жорстоко розправилися з їхніми захисниками, в битві важко поранили самого князя Олексія (він помер через півроку), а його старшого сина Олексія і воєвод полонили і в кайданах відправили морем в Геную. Після цього К. Ломел-ліно підкорив генуезькому пануванню всі узбережні поселення від Севастополя до Феодосії, а далі, увірувавши в свою непереможність, рушив з Кафи на Солхат (м. Старий Крим) - столицю кримсько-татарського хана Хаджі-Гірея, однак був вщент розбитий татарами і сам ледве врятувався втечею за стіни Кафи.

Таким чином, генуезькі володіння в Криму в 1434 р. залишилися без військового захисту, войовничі татари ще більше зміцнили свої позиції, а третя політична сила в Криму - Ман-гупське князівство - без володаря. Тож італійці повернули з полону на трон Феодоро сина князя Олексія, попередньо взявши з нього присягу на вірність Генуезькій республіці. Однак, він продовжував проводити незалежну політику, спрямовану на зміцнення могутності князівства. Після приходу до влади його брата Ісаака князівство Феодоро сягнуло вершини своєї могутності. Ісаак заручився тісним воєнним союзом з генуезьким консулом Кафи, видав свою старшу доньку Марію за молдавського господаря Стефана III, а молодшу бояри-посли Великого князя московського Іоанна III сватали за царського сина. Породичатися з Московією не встигли. Навесні 1475 р. Ісаак помер, і до влади, спішно прибувши з Валахії, прийшов старший син Ісаака, Олександр, але буквально через декілька днів після його коронування на кримське узбережжя під Кафою висадився багатотисячний десант Османської імперії.