Державне регулювання ведення мисливського господарства

• при державних лісогосподарських підприємствах (держлісгоспах) обласного управління лісового господарства в кожному адміністративному районі області введені посади районних державних мисливських інспекторів (районних мисливствознавців), які контролюють безпосередньо користувачів мисливських угідь.

1.2 Нормативно-правові засади в галузі охорони та раціонального використання диких тварин

У мисливській галузі використовуються наступні основні терміни:

мисливське господарство - це галузь господарства, завданням якої є раціональне використання, охорона і відтворення мисливських звірів і птахів, надання послуг мисливцям щодо проведення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

мисливство - це вид спеціального використання тваринного світу, що здійснюється з метою задоволення рекреаційних, матеріальних та інших потреб громадян і суспільства шляхом добування диких звірів і птахів, які перебувають у стані природної волі в межах мисливських угідь;

полювання - це сукупність дій людини, спрямованих на пошук, вистежування, переслідування з метою добування, саме добування мисливських тварин, а також перебування осіб в межах мисливських угідь, в тому числі на польових та лісових дорогах з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і птахів, або з мисливськими собаками чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання, а також перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання, або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю, якщо вказані дії не пов¢язані з виконанням особами своїх службових обов'язків.У законодавстві України, що пов¢язане з охороною та раціональним використанням тваринного світу ці терміни у розумінні різних законів тлумачаться заплутано, залежно від відомства, що готувало проект закону до подання у Верховну Раду. На сьогодні цілий ряд норм, що стосуються мисливської галузі „розкидані” по окремих законах, при цьому деякі з них викладені нечітко, що допускає на практиці їхнє неоднозначне тлумачення і дозволяє врешті-решт взагалі їх не виконувати через відсутність належного правового механізму їх реалізації. Адже завданням законодавства про тваринний світ є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження і поліпшення середовища перебування диких тварин, збереження умов постійного існування видового та популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах. Практичне розв¢язання відзначених проблем потребує неухильного дотримання вимог законодавства про тваринний світ.

Тому в цьому підрозділі для чіткого врегулювання правових та організаційних засад у цій галузі нами зроблено вибірку всіх цих розпорошених у законодавстві норм – вони частково закріплені у Законах України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природо-заповідний фонд", "Про тваринний світ", Водному та Лісовому кодексах.

Законодавче регулювання охорони та раціонального використання тваринного світу здійснюється за трьома напрямками: охорона середовища перебування тварин; збереження генетичного фонду тваринного світу; організація раціонального користування тваринним світом. Особливістю сучасного процесу розвитку екологічного законодавства є збільшення в ньому норм, що забезпечують активне функціонування всієї системи державного управління охороною та раціональним використанням тваринного світу (нормативно-правове регулювання моніторингу, розробки екологічних програм, економічного забезпечення мисливськогосподарської діяльності тощо).

Центральне місце серед актів законодавства, що регулюють ці відносини, займає Конституція України, яка визначає основні засади цієї політики та обов¢язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки. З огляду на цей обов'язок Конституція визначає повноваження Верховної Ради України в галузі охорони довкілля, а також Президента України та Кабінету Міністрів [ 11, статті 85, 106, 116]. Основний Закон України визнає за кожним громадянином право корис¬туватися природними об'єктами права власності народу [11, стаття13].

Згідно Конституції, природні ресурси України, в т.ч. ресурси тваринного світу, є об'єктами права власності українського народу, їх використання регулюється відповідними законодавчими актами

[ 11.8,стаття 13]. Одним з обов'язків держави є підтримання екологічної рівноваги на території України, тобто збереження природних комплексів і компонентів природних комплексів.