Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

Розділ ІІ. Практичні засади інноваційного менеджменту в галузі культури і мистецтв.

2.1. Моделі захисту соціально – культурної сфери.

Боротьба за культуру та її подальше виживання не може відбу¬ватися без визначення пріоритетних заходів, які необхідно здійсни¬ти з метою побудови "простору захисту" соціально - культурної сфе¬ри у регіонах України. Ррегіональна культурна полі¬тика повинна передбачати, як мінімум, 5 моделей захисту сфери культури: політичну, економічну, управлінську, кадрову та інфор¬маційну. Завдання політиків сфери культури - збільшувати потен¬ціал її захисту в умовах кризи.

Політична модель захисту. В умовах, коли боротьба за ре¬сурси у соціальній сфері все більше загострюється, регіональні по¬літики галузі культури повинні активно налагоджувати взаємодію з владними і політичними структурами регіонів з метою прямого або непрямого лобіювання своїх інтересів.

Не викликає сумнівів, що в умовах проведення виборчих кам¬паній, регіональні політики часто звертаються до послуг сфери культури. І це повинно враховуватися при реалізації культурної по¬літики.

Важливим політичним засобом захисту культури є прийняття на регіональному рівні закону про політику в цій сфері та інших документів, які регламентуватимуть діяльність владної і політичної еліти відносно галузі культури у регіонах. Незважаючи на те, що рівень виконання подібних законів продовжує залишатися досить низьким, сам факт наявності документів, котрі підтверджують пра¬во політиків галузі культури на ті чи інші дії в ситуації наростаючої соціальної та економічної невизначеності, може виявитися досить корисним. Політична модель захисту передбачає пошук і форму все більшої кількості прибічників реалізації адекватної культурної політики, незалежно від тих інтересів, якими вони керуються, прагну¬чи зберегти і розвинути культуру у своїх регіонах. Але у цій ситуа¬ції регіональним політикам у сфері культури важливо не перетво¬ритися в ідеологічне знаряддя у боротьбі політичних сил.На сьогоднішній день активна роль щодо визначення політики у сфері культури належить передусім Верховній Раді України. Інші державні інституції мають проводити цю політику "в життя". Фак¬тично до компетенції Верховної Ради відноситься створення зако¬нодавчих основ державної культурної політики. А у формуванні та реалізації культурної політики бере участь ширше коло органів державної влади, котрі у своїй діяльності керуються як законами та постановами Верховної Ради, так і указами Президента, іншими нормативними актами. Одним із цих органів є Міністерство культу¬ри і мистецтв (МКіМ) України, діяльність якого регламентується, зокрема, "Положенням про Міністерство культури і мистецтв України", затвердженим Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. № 1136/95. У пункті 3 цього документа перераховано осно¬вні завдання Міністерства, серед яких: "...розвиток соціальної та ринкової інфраструктури у сфері культури і мистецтв, забезпечення ефективного управління галуззю та зміцнення її матеріально-технічної бази" тощо. Загалом можна констатувати, що в сучасних складних умовах функції МКіМ України зведено до тих, за якими воно несе пряму й безпосередню суспільну відповідальність за утримання підпорядкованих йому закладів та десятків тисяч їхніх працівників, а також забезпечення "урядових заходів" - масових урочистостей, ювілеїв тощо. Що ж стосується розробки Міністерст¬вом проектів законодавчих та нормативних актів, то нерідко дово¬диться роками чекати, доки до цих проектів "дійдуть руки" законо¬давчої влади.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, зафіксувала черговий етап перерозподілу владних функцій між різними "гілками влади" на різних рівнях. Ці зміни знайшли відображення в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27 травня 1997 року. Отже, про інфраструктуру культури "на місцях" ре¬ально піклуються - у міру можливості та бажання - передусім від¬повідні структурні підрозділи обласних та районних держадмініст¬рацій, тобто облуправління та райвідділи культури. Можливість впливу з боку органів центральної виконавчої влади на рівень обла¬сті і району визначається входженням місцевих держадміністрацій до єдиної системи виконавчої влади (ст. 118 Конституції).

Соціокультурна політика в умовах кризи і перетворень неми¬нуче набуває своєї специфіки порівняно з політикою, яка проводиться на еволюційній стадії розвитку, або у суспільстві, що пережи¬ває економічне зростання. Якщо у спокійний період розвитку про¬цеси самоорганізації виступають відносно прилагодженими один до одного, що досягається тривалим періодом їхнього розвитку, то в умовах перетворень сталі зв'язки і норми діяльності трансформую¬ться,, деякі з них зникають, що відбивається на звичному способі життя населення і підвищує рівень соціальної напруги, призводить до конфліктів.

Економічна модель захисту. У сучасних умовах економічна модель захисту сфери культури, розв’язання її проблем повинна спиратися на наявні локальні ресурси, а не бути розрахованою на допомогу ззовні або появу радикальних інновацій. Особливу увагу слід приділяти вивченню вже наявного досвіду.