Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

В основному респонденти надають перевагу атракціонам великих форм (45%), дитячим і спортивним майданчикам (25%), прогулянкам, тихому відпочинку та іншим видам занять (30%). Найбільший інтерес серед організованих заходів парку викликають свята та народні гуляння і зокрема, пов’язані з народним календарем, природою.

Розробка нових технологій паркобудівництва передбачає з’ясування ролі паркового середовища в житті різних соціальних груп. Оскільки найактивніше відвідує парки молодь, було проведено опитування студентів (200 чоловік), метою якого визначення ступеня задоволення молодих людей діяльністю цих закладів.

З’ясувалося що робота парків не задовольняє 68% опитуваних – спектр заходів і послуг не відповідає їхнім потребам. Близько 80% респондентів відповіли, що роль парків як виховної культурно – просвітницької установи за останні 2-3 роки значно зменшилась. Більшість учасників дослідження вважають, що парки повинні розширити комплекс послуг, розрахованих на значний спектр занять, починаючи від спокійного освоєння паркових територій до активних форм відпочинку і дозвілля в природному середовищі. У відповідях відзначалося, що хоча за останній час роль парків у сфері дозвілля значно знизилась, вони, проте, залишаються найбільш доступними місцями відпочинку й дозвілля молоді. [19; с.97]

За підсумками проведення досліджень Українським центром культурних досліджень розроблено мінімальні соціальні нормативи (МСН) обслуговування парками культури і відпочинку, які передбачають створення ступеневої системи паркових комплексів, починаючи від сільського населеного пункту, райцентру, СМТ, закінчуючи містами обласного підпорядкування і містом – обласним центром. Кожний значний населений пункт, місто, районний центр повинен мати свій парк, який би працював цілий рік.

Запропоновані МСН, можна розглядати як „соціально – нормативну модель” паркової системи, що передбачає функціонування парків в ролі полі функціональних установ, так і спеціалізованих – за переважаючим контингентом; спортивних, видових, прогулянкових, гідропарків, парків - музеїв, парків – виставок, парків розваг, зоопарків тощо – за функціональною спеціалізацією, тобто тематичною спрямованістю;садів культури і відпочинку; паркових зон відпочинку і розваг, території яких упорядковуються з метою створення на них кількох об’єктів або обладнання, що потребує значних матеріальних затрат, - такі зони мажуть бути створені біля закладів культури і бути їхніми базами або становити філіали парку.

Згідно МСН в населеному пункті з кількістю жителів понад 1000 чоловік обов’язково повинна бути упорядкована паркова зона відпочинку і розваг, яка може функціонувати як філіал парку або база СБК.В райцентрах з населенням від 5000 – 10000 чоловік повинен функціонувати парк культури і відпочинку; СМТ з населенням понад 3 тис. чоловік теж упорядковується парк культури і відпочинку.

За градацією „міста обласного підпорядкування” у відповідності з МСН передбачається забезпеченість парками культури і відпочинку в містах з кількістю жителів до 20 тисяч чоловік, проте в містах з кількістю жителів більше 20 тисяч чоловік передбачається функціонування мережі, що включає парк культури і відпочинку, і спеціалізований парк, а також сади та паркові зони. [19; с.99]

В обласному центрі може функціонувати вже розгалужена цілісна паркова система на чолі з Центральним парком культури і відпочинку, парками культури і відпочинку загальноміського і районного значення, спеціалізованими парками, садами і парковими зонами.

МСН по парках культури і відпочинку скеровані на процес збереження і поновлення мережі парків, зміцнення їх стану, створення нових паркових комплексів, а також на усвідомлення паркового середовища як культурної цінності, як елемента культури.

Отже, мінімальні соціальні нормативи обслуговування населення парками культури і відпочинку – унормовані соціальні гарантії держави у сфері культурного відпочинку й дозвілля громадян України в умовах природного середовища, що передбачають створення і функціонування ступеневої системи парків як базової мережі згідно з принципами територіального розташування населених пунктів, чисельності населення, природно – кліматичних умов і відповідно до прийнятої типології, класифікації і містобудівних норм.

Вагомим фактором оптимізації державної політики в галузі паркобудівництва є реформування інститутів управління, які є захисними ланками державних інтересів. Вироблення дієздатних моделей управління грунтується на ствердженні культурної політики, змінах правовідносин стосунків між суб’єктами культурного життя, формуванні розвиненої інфраструктури недержавних закладів культури і системи контролю за їх роботою.