Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

Швидка комерціалізація концертної діяльності призвели до того, що протягом кількох років майже ніхто з українських виконавців не спромігся на сольний концерт в залах столиці. А на найпрестижнішій сцені держави, в палаці „Україна”, регулярно відбувалися концерти „зірок” з Москви.

Широковідоме явище „тіньової економіки”, яка охоплює до половини ВВП як в Україні, так і в Росії спричинило значне поширення зловживань в гастрольній справі. [15; с.160]

Про рівень зловживань та приховування доходів у гастрольній діяльності свідчить доповідна записка тоді, ще голови Державної податкової адміністрації М.Азарова Президентові України „Про кримінальні процеси у сфері видовищно-концертної діяльності” (від 18.02.98).

Реальне становлення українського шоу-бізнесу припало на 1994-1997 роки. Пройшов достатній час, аби мільйони українських громадян позбулися, принаймні частково, переконання в другорядності української популярної культури.

Однак доходи від продажу квитків, як виглядає, поки що не стали головним фактором привабливості гастрольно-концертного бізнесу в Україні. Дуже часто гастрольна справа є лише одним із складників ширшої підприємницької діяльності. Для керівництва фестивалю „Червона Рута” гастрольні тури його переможців – спосіб популяризації самого фестивалю й україномовної музики загалом.Сучасна культурно-мистецька ситуація в Україні характеризується паралельним в певному сенсі, співіснуванням шоу-бізнесу „нової хвилі” та „традиційної української естради”. Побутування „традиційної естради” значною мірою пов’язане з діяльністю директора Всеукраїнського державного центру фестивалів та концертних програм, багатолітнього постановника численних урядових концертів і фестивалів Б.Шарварка. Він був режисером концертів і фестивалів „Пісенного вернісажу”, „днів України” на фестивалі „Слов’янський базар”, Днів української культури в Росії, Казахстані, Білорусі, Узбекистані, Грузії, які відбувалися останніми роками. Варто зауважити принагідно, що останніми роками на заходи такого типу витрачалось до чверті бюджету Міністерства культури. Однак поруч із порівняно швидким розвитком недержавних і напів - державних гастрольно-концертних структур, усі ці роки спостерігається занепад, мало не колапс гастрольної діяльності в інших жанрах – передусім в академічному мистецтві.

Видавнича справа, книжковий ринок, бібліотеки.

Криза книговидавничої справи в Україні розвивалася поволі і спершу її начебто нічого не віщувало – в час „перебудови” відбувся справжній вибух видавничої активності, особливо в періодиці. Та все ж криза була неминучою. Україна відкрилася до світових процесів. З іншого боку, в 90-х з’явилися десятки, навіть сотні невеликих недержавних видавництв. Їх загальне число зросло від 27 у 1990 році до приблизно 1000 у 2002 році. З’явилось багато приватних книготорговельних фірм, певна кількість приватних поліграфічних підприємств, переважно малих, але із сучасним обладнанням. Всі вони діють і ринкових умовах, без жодної фінансової підтримки від держави й орієнтується, ясна річ, передусім на ринковий попит.

Однак загальні тенденції у книговидавництві ставали дедалі похмурішими. Як констатувала „Державна програма розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року” (1995): „Незважаючи на різке збільшення кількості видавництв, продовжується спад обсягів виробництва друкованої продукції, все більше деформується якісна структура книговидання. Зокрема, скоротився випуск ... дитячої, наукової, енциклопедичної, навчальної, виробничої літератури. Різко зменшився випуск творів сучасних українських авторів, української класики... критична ситуація склалася з випуском підручників...”

Чи не головною причиною кризи вважають ліквідацію у 1992 році державного об’єднання „Укркнига”. Замість нього прийшли приватні книготоргівці, які, природно, мало керуються культурно-просвітницькими критеріями. Здебільшого в їхньому асортименті переважає імпортна з Росії та місцева російськомовна комерційна, розважальна продукція, а також популярні різновиди фахової літератури – словники, підручники з бізнесу, медицини, куховарські книги тощо. таким чином, україномовна продукція на книжковому ринку України складає кілька відсотків. [15; с.173]

Причини глибокої кризи українського книговидання не обмежується ліквідацією „Укркниги” та небажанням держави звільнити видавців від усіх можливих податків. Є ще ціла низка інших, часом значно глибших причин. Можна розглянути їх детальніше.

На перше місце слід, мабуть, поставити цілковиту непідготовленість книговидавничої галузі і системи книготоргівлі України до нових умов існування і їхня технологічна й управлінська відсталість та неповороткість; брак будь-якого досвіду роботи в умовах ринкової конкуренції, а ще відсутність бажання такий досвід набувати. Друга причина – економічна криза, супроводжувана величезною інфляцією і падінням реальних доходів населення, зокрема тієї суспільної групи, яка була традиційним споживачем української книжки.