Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

Іншою причиною кризи, похідною від важкого фінансового становища держави, є неухильне і значне скорочення фінансування мережі державних бібліотек, через що майже припинилося поповнення їхніх фондів. Новиле чинником, характерним для 90-х років, стало значне посилення конкуренції книжці з боку інших форм дозвілля – розважальною телебачення, відео, CD – ROMів, а останнім часом „Інтернету”. Усе це вимагає не менших, а часом і більших витрат, тож на купівлю книжок залишається дедалі менше коштів в сімейних бюджетах.

Нарешті, дуже вагомою причиною кризи українського книговидання є потужна конкуренція російської книжкової індустрії, на додаток посилення „тіньовим” характером переважної частини російського імпорту. Головною цю причину не слід вважати хоча б тому, що російський конкурент здавна існував на нашому ринку, і в сьогоденні в цьому плані не сталося жодної принципової зміни.Відчутне зниження цін на українські книжки, якщо таке матиме місце, мабуть, все-таки не приверне до них прихильників російськомовного легкого чтива, зате якоюсь мірою поверне нашій книжці її традиційного, але напів - втраченого читача – збіднілого українського інтелігента, для якого віддати за книжку 15-20 гривень – річ майже немислима, але 7-8 гривень – ще можна подумати. Кількість таких регулярних покупців в кращі роки не перевищували 100-120 тисяч. Значного кількісного зрушення в українському книговиданні навряд чи вдасться досягти, якщо зберігатиметься нинішній стан фінансування бібліотек, що практично не дозволяє їм поповнювати книжкові фонди. Нагадаємо, що державних бібліотек різних видів в Україні понад 20 тисяч, тож їхні замовлення могли б забезпечити пристойний стартовий наклад практично будь-якої української книжки. [15; с.175]

Нині відсутність коштів призвела до того, що навіть провідні та обласні бібліотеки не мають передплатних видань. Виникла загроза закриття (передусім сільських) бібліотек, втрати частини їх книжкових фондів. Якщо 1990 роки нові надходження тільки по державних бібліотеках складали 23 млн. примірників, то вже 1995 року вони зменшились до 7 млн., а минулого року – до 6 млн. В середньому до публічних бібліотек надходить приблизно 6-8 відсотків нових книжок, які видаються в Україні. Внаслідок цього бібліотеки стають дедалі спроможними здійснювати свої просвітницькі функції, не згадуючи вже про функції наукові.

Преса.

На теперішній час загальна картина ринку періодики в Україні радикально змінилась в порівнянні з радянськими часами. По-перше, скоротилися тиражі; на один-два порядки скоротилась передплата. По-друге, місцеві російськомовні видання бульварного і напів - бульварного характеру відступили на другі й треті ролі не лише україномовну пресу, але й давніх лідерів попиту – московські газети і журнали.

Тиражі колишніх лідерів впали: „А и Ф” – до 85 тисяч, „Труда” – до 46 тисяч, „Известий” – до 43 тис., „Вечірнього Києва” – до 20 тисяч, натомість новими лідерами стали „сільські вісті” – біля 700 тис., парламентські газети „Урядовий кур’єр” - до 500 тис. і „Голос України” - до 470 тис., „Києвские ведомости” понад 200 тисяч. Від 1991 до2002 року частка українських газет за тиражами зменшилася від 68 до 45%. Головними причинами цього є витиснення місцевою російськомовною пресою „чужої” – власне російської, а також надто нечисленні спроби започаткувати суто-комерційні („бульварні”) україномовні проекти – через російськомовні орієнтації масового читача. [15; с.178]

Домінування масово-розважальної преси, ясна річ, не всім подобається – й невдовзі було зроблено кілька спроб відродити „серйозні” газети – як російськомовні („Зеркало недели” з 1994), так і україномовні („День” з 1996). Вони невдовзі закріпилися на газетному ринку, але їхні тиражі навіть у кращі рази не перевищували 50 тисяч.

Подібні процеси відбувалися й у журнальній справі: занепали, а то й геть припинили існування більшість „товстих” та „тонких” українських журналів радянського часу.

За останні роки мали місце численні невдалі журнальні проекти – від політично-заангажованої „Розбудови держави” до прикольно-розважального „Параду”. Головною причиною невдач стала надто низька купівельна спроможність більшості читачів та обмежений ринок реклами, особливо після фінансової кризи 1998 року.

Натомість зразками успіху стали кілька „жіночих” журналів. особливо російськомовна „Наталі”, яку читають якнайширші кола українських жінок – від „офісних” дівчат до літніх домогосподарок.

Таким чином, за минуле десятиліття обличчя преси в Україні дуже змінилося – вона стала різноманітною, „популярнішою”, й відносно російськомовнішою. [15; с.180]