Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

- підготовку, перепідготовку кадрів для галузі, підвищення кваліфікації спеціалістів відповідно до вимог, які постають в сучасних умовах;

- створення законодавчо – нормативної бази, яка б забезпечувала чітку правову основу і сприятливі умови для функціонування закладів культури та мистецтва.

В період з 1995 по 2004 роки було започатковано широкий спектр життєздатних інноваційних форм культурної діяльності. На жаль ці позитивні ініціативи не знайшли достатньої управлінської підтримки і законодавчо – нормативного обгрунтування.

В період переходу від командно – адміністративної системи до демократичних засад управління в галузі культури і мистецтв. В даному контексті суттєво трансформуються і функції керівних кадрів. Запровадження інноваційного управління, нових технологій соціально – культурного програмування, впровадження економічних механізмів в діяльності закладів і установ культури і мистецтв зумовлюють тенденцію адекватної кадрової політики керівної ланки органів державного управління культурно – мистецькою сферою.Є підстави вважати, що подальші пошуки виходу сфери культурного життя з кризового стану, її піднесення зі ступеня самовиживання на ступінь плідного розвитку пов’язані зі створенням динамічного балансу державних і недержавних форм культурної діяльності, самовизначенням регіональних структур щодо вибору співвідношення та засобів регулювання цих засад як вихідного базису успіху і перспективи.

Не викликає сумнівів, що в сучасних умовах мінімізації ресурсів саме сфера культури виявилась уразливою. Тому працівникам культури, що відповідають за її розвиток, доведеться активно боротися за „ресурси виживання” і самостійно шукати нових моделей діяльності, які дозволяють культурі в умовах наростаючої кризи не тільки не зникнути, але й розвиватися.

Тільки останнім часом в Україні почало формуватися уявлення про культуру як особливу сферу суспільного життя – активну систему, що само розвивається в результаті взаємодії багатьох процесів і сил, їхньої рівноваги, яка виникає під час такої взаємодії.Не можна не відзначити і ряд позитивних чинників. Все більш стійко проявляється тенденція мінімізації з боку суспільства претензій до державного сектору культури, поступово йде процес усвідомлення працівниками культури того, що виживання в нових умовах вимагає підвищення активності, розширення поля діяльності, врахування реальних потреб населення.

Тим часом в регіональному соціумі в зв’язку із зубожінням населення з’явилися соціальні верстви, культурні потреби яких не можуть задовольнити заклади ані державного, ані недержавного секторів.

В сучасних умовах кожен із рівнів і форм управління галуззю – управління або відділ культури, окремий заклад культури – живуть, як правило, своїм окремим замкненим життям, мало пов’язаним з діяльністю вище – та нижче стоячих рівнів. Мабуть, це є причиною надзвичайно низької ефективності реалізації управлінських рішень, які проходячи галузевими каналами, не впливають суттєво на змістовну діяльність закладів культури і знаходять своє відображення у „паперотворчій” формі.

На сьогоднішній день поки, що не вдалося знайти прийнятну модель функціонування і розвитку системи культури в умовах ринкової економіки.

Розділ І. Теоретичні основи інноваційних процесів в галузі культури і мистецтв.

1.1. Інноваційні принципи сучасного управління в галузі культури і мистецтв.

Процес упорядкування інноваційної соціальної діяльності, утворення стабільних соціально – структурних зв’язків, пов’язаних з іституалізацією суспільства. в цей період порушуються установлені норми та стандартизовані позиції моделі поведінки, формуються нові соціально – культурні ролі. В умовах оновлення суспільства виникає система нових, біологічних та соціально – психологічних потреб, необхідність в задоволенні яких стимулює розвиток інституту дозвілля. Отже, дослідження проблеми інституалізації дозвілля передбачає вивчення процесу, в ході якого відбувається розробка та реалізація норм і ролей, необхідних для нових соціальних установок. Цей процес пов’язаний із запровадженням в соціальну практику культурних інновацій.

Однією з таких культурних інновацій стала організація в багатьох районах України творчих об’єднань закладів, установ, організацій, які ініціюють розвиток широкого спектра видів і форм культурно – дозвіллєвої діяльності. В теорії дозвілля вони визначаються терміном „інноваційні культурно – дозвіллєві системи”.