Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

1.3. Нормативно – правове забезпечення в галузі культури і мистецтв.

Від часу ухвалення „Основ законодавства про культуру” було прийнято низку законів, які так чи інакше регулюють окремі ділянки сфери культури. Зокрема 1995 року ухвалено Закони України „Про музеї і музейну справу” і „Про бібліотеки та бібліотечну справу”; 1997 року – „Про благодійництво та благодійні організації” і „Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, які, попри окремі недоліки, разом зі ст.7.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції 1997р. вперше запроваджують реальні податкові пільги для неприбуткових організацій. У 1997-1999 рр. прийнято Закони „Про кінематографію”, „Про охорону культурної спадщини”, „Про вивезення і ввезення культурних цінностей”.

Окремі питання функціонування культурної сфери регулюють закони „Про авторське право і суміжні права” (1993), „Про туризм” (1995), „Про видавничу справу” (1997), „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (1997).Питання сфери культури регулюються також Указами Президента України. Ними було ухвалено положення про Національні заклади культури та надано статус національних низці най визначних державних закладів культури.

В більшій мірі ці нормативні акти або регулюють лише окремі галузеві проблеми, або мають численні недоліки, через що загалом правове забезпечення культурної сфери залишається незадовільним.

Особливо важливою є проблема регулювання „третього сектора” в культурі. Закон України „Про благодійництво і благодійні організації” створює правові передумови для заснування благодійних організацій і розвитку благодійної діяльності зокрема, і в культурно – мистецькій сфері. Серед основних напрямів благодійництва статтею 4 Закону передбачено: - „сприяння розвитку культури, в тому числі реалізацій програм національно – культурного розвитку, доступові усіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей і художньої творчості;

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико – культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховань;

- подання допомоги у розвитку видавничої справи...”Однак цей закон встановлює дуже невеликі податкові та інші пільги. Зокрема, зовсім не оподатковуються благодійні установи, які існують лише із членських внесків і пожертв, не вважається підприємницькою фінансовою діяльність благодійних установ, якщо всі доходи від неї використовуються на благодійність та інше. Але практично ніяких нових стимулів не отримують за новим Законом ті фізичні і юридичні особи, які здійснюють благодійництво, але самі не є благодійними організаціями – тобто фактично всі спонсори. Дуже суперечливі й плутані в Законі визначення „спонсорства” і „меценатства”, що дає підстави навіть не вважати їх благодійною діяльністю, яка заслуговує пільг. [15; с.98]

Однак в цьому Законі немає чіткого визначення правового статусу набувача благодійної допомоги. Через це довелося подавати довжелезний список можливих форм і напрямів благодійництва, який ніколи не може бути вичерпним і не перекриває шлях для можливих зловживань.

У новій редакції „Закону про оподаткування прибутку підприємств” описано шість різних груп неприбуткових організацій, кожна з яких має певні податкові пільги (зокрема – група „б”: „благодійні фонди та громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої, наукової діяльності, творчі спілки; - звільнюється від оподаткування доходу від „проведення їх основної діяльності”). Однак за відсудження окремого Закону „Про неприбуткові організації” рішення про те, до якої групи „пільговиків” належить конкретна організація і чи є вона неприбутковою взагалі, приймає не закон, а фінінспектор. Це знову – таки ставить тисячі культурно – мистецьких установ і творчих колективів, особливо недержавних, у залежність від волі податкового чиновника. [15; с.102]

Тому, на мою думку, потрібен окремий Закон про неприбуткові організації, який ба задовільно регулював поставлені вище питання існування „третього сектора” – зокрема, в культурній сфері.

З огляду на численні недоліки і моральну застарілість „Основ законодавства про культуру”, потрібен також новий базовий „Закон про культуру”, який би по – новому окреслив сам об’єкт культурної політики – усю сферу культури і державну й недержавну, комерційну й неприбуткову, враховуючи специфіку кожного з цих секторів, передбачив би не лише бюджетне утримання базових культурних закладів, а й широкий спектр механізмів і форм підтримки культурних організацій усіх видів і форм власності: податкові пільги, надання конкурсних грантів та держзамовлення, заохочення недержавних інвестицій у вітчизняну культуру тощо.