Динаміка змін в культурній системі України: загальнонаціональний, галузевий, територіальний аспекти

Перші кроки на шляху кіно реформ були зроблені в 1997-1998 рр. з прийняттям Закону України „Про кінематографію”. Почала запроваджуватися продюсерська система кіно виробництва, передбачена згаданим Законом, урядовою Постановою від 9.06.97 р. „Про структурну перебудову в галузі кінематографії” та „Положенням про державну підтримку національних фільмів в продюсерській системі”.

Однак поза виробничими, слід було вирішувати творчі проблеми. Головною з них стало бачення мистецького обличчя національного кіно.

Було взято кілька фільмів – високого мистецького рівня („Вишневі ночі”, „Атентат” ін.), але перелому в ставленні глядача та потенціального інвестора до вітчизняного кіно не сталося. Також створені фільми у співпраці з російськими кінематографістами – наприклад „Приятель небіжчика”, „Три історії”, „Принцеса на бобах”, „Три місяці і два сонця”. Вони були з успіхом показані на кількох фестивалях, заслужили прихильну пресу, але поза тим нічого не змінили. [15; с.150]

Більший суспільний розголос мали кілька багатосерійних телестрічок, знятих на „Укртелефільмі” О.Біймою („Пастка”, „Острів кохання” і „Злочин з кількома невідомими”) та Б.Небієрідзе („Роксолана” з О. Сумською в головній ролі).„Шлях порятунку” був підказаний нашим кінематографістам великим комерційним успіхом польської костюмованої епопеї „Вогнем і мечем” за романом Г. Сенкевича, де в головних ролях знялися навіть кілька українських акторів. Почалися розмови про потребу українських історичних „блок бастерів” – саме вони, мовляв, врятують українське кіно, принісши йому гроші й світову славу. Тож в планах державних студій та в бюджетних проектах Міністерства культури з’явилися багатосерійні фільми про Мазепу та про Хмельницького. Майбутнє покаже чи спрацює ця нова панацея.

Радіо та музична індустрія.

Ситуація з радіомовленням багато в чому нагадує телевізійну. на цьому терені виступають аналогічні дійові особи – українську державне радіо, місцеве державне радіомовлення в регіонах, а також кілька – десятків недержавних радіостанцій, що використовують, діапазон FM і транслють в основному музику, новини і рекламу.

За впливом на загальнонаціональну аудиторію домінує програма українського державного радіо та „Промінь”, головним чином завдяки радіоточкам в кожній кухні. Однак в містах, де працюють приватні музичні FM – канали, аудиторія, особливо молодь, віддає перевагу їм. Найпопулярнішими серед населення України є такі FM – станції як: „Europe Plus”. „Gala”, „Niko”. „Русское радио”, „Наше радио” , „KISS fm” та багато інших. Основним джерелом доходів таких FM станцій є реклама.

Однак по мірі зростання кількості станцій треба було боротися за слухача і рекламодавця – тобто диверсифікуватися й підвищувати якість мовлення. Деякі станції визначилися із власним „форматом” – наприклад радіо „Континент” зосередився на джазі, блюзі, музиці госпел, латиноамериканській, і часом – класичній; „Наше радіо” – на так званій „вітчизняній” поп – музиці, „Радіо-Люкс” навпаки, російськомовних пісень не використовує принципово, хоча й українські в нього посідають не більше 15%, решта – західні треки. Останнім часом стала помітна тенденція до зростання частки російськомовної музики в FM – ефірі та на аудіо - ринку - можливо через те, що російський музичний бізнес значно активніше просувається на наш ринок, сам пропонує всі останні новинки, й коштують вони значно дешевше. а західні музичні корпорації ставляться до України дуже обережно. якщо не вороже – адже вона вважається одним із центрів світового аудіовізуального піратства, про що детальніше – далі.

Народження і швидке зростання популярності FM – каналів спричинило значні зміни на українському аудіоринку, де ще десятиліття тому домінували вінілові платівки і записані аудіо касети. „Музичне радіо” запропоновувало продукцію значно вищої технічної і мистецької якості, до того ж безкоштовно, і торговці касетами мусили на це реагувати. Невдовзі з’явилися якісні аудіо касети і компакт диски західного виробництва, однак перших швидко витіснили вітчизняні копії, які дещо поступалися в якості, зате мали в кілька разів нижчу ціну, адже наші виробники не сплачували „роялті” власникам авторських прав. [15; с.154]

Естрадна діяльність.

Концертна інфраструктура й далі на початку 90-х років перебувала цілком у державно-комунальній власності, про фінансову підтримку молодих „самозванців”, „непрофесіоналів” годі було й говорити. Тому молодіжна естрада з величезними труднощами пробивалася на сценічні майданчики (головним чином завдяки музичним фестивалям – таким, як „Червона рута”, „Тарас Бульба”, „Оберіг” та ін.), на радіо й телебачення (завдяки окремим ентузіастам виникло кілька регулярних програм, присвячених саме українській молодіжній музиці, як-от „Хіт - парад 12-2”, інші).