Управління кредитними ресурсами що виділяються міжнародними організаціями для кредитування малих підприємств( на прикладі Білоцерківського філіалу АПП

До принципів кредитування відносяться: терміновість повернення, диференційованість, забезпеченість і платність.

Зворотність є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без зворотності кредит не може існувати. Зворотність є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення зворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинний бути не просто повернутий, а повернутий у строго визначений термін, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність зворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом перебування позичених засобів у господарстві позичальника і виступає тією мірою, за межами якої кількісні зміни в часі переходять у якісні: якщо порушується термін користування позичкою, то спотворюється сутність кредиту, він утрачає своє справжнє призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в країні.У ринкових умовах господарювання цьому принципу кредитування придається, як ніколи, особливе значення. По-перше, від його дотримання залежать нормальне забезпечення суспільного відтворення коштами , а відповідно, його обсяги, темпи росту. По-друге, дотримання цього принципу необхідно для забезпечення ліквідності самих комерційних банків. Принципи організації їхньої роботи не дозволяють вкладати їм притягнуті кредитні ресурси в безповоротні вкладення. По-третє, для кожного окремого позичальника дотримання принципу терміновості повернення кредиту відкриває можливість одержання в банку нових кредитів, а також дозволяє дотриматися свої госпрозрахункові інтереси, не сплачуючи підвищених відсотків за прострочені позички. Терміни кредитування встановлюються банком виходячи з термінів оборотності матеріальних цінностей, що піддаються кредитуванню і окупності витрат, але не вище нормативних.

З принципом терміновості повернення кредиту дуже тісно пов'язані два інших принципи кредитування, таких, як диференційованість і забезпеченість.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про видачу кредиту своїм клієнтам, що претендують на його одержання. Кредит повинний надаватися тільки тим клієнтам, що у стані його вчасно повернути. Тому диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан, що дає впевненість у здатності і готовності позичальника повернути кредит в обумовлений договором термін.

Оцінка кредитоспроможності позичальників, що просять кредит, проведена банками до висновку кредитних договорів, дає їм можливість деякою мірою підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (і зв'язаних з цим для банків збитків). Своєчасність повернення кредиту знаходиться в тісній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпеченості кредиту.

В умовах планової економіки принцип забезпеченості кредиту трактувався нашими економістами дуже вузько: визнавалася лише матеріальна забезпеченість кредиту. Це означало, що позички повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних стадіях відтворювального процесу, наявність яких протягом усього терміну користування позичкою свідчило про забезпеченість кредиту і, отже, про реальність його повернення. Лише наприкінці 90-х рр. комерційні банки одержали можливість видавати своїм клієнтам кредити під різні форми забезпечення кредиту, прийняті в міжнародній банківській практиці. Таким чином, у сучасних умовах, говорячи про забезпеченість позичок, варто мати на увазі наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань, що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставного зобов'язання, договору-гарантії, договору-поручительства.

Забезпечення зобов'язань по банківських позичках в одній чи одночасно декількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в кредитному договорі, що укладається між собою.

Принцип платності кредиту означає, що кожен позичальник повинний внести банку визначену плату за тимчасове запозичене в нього для своїх нестатків коштів. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотка. Ставка банківського відсотка - це свого роду "ціна" кредиту. Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, зв'язаних зі сплатою відсотків за притягнуті в депозити чужі кошти, витрат по змісту свого апарата, а також забезпечує одержання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання на власні й інші потреби.

Процентна політика, що проводилась Держбанком країни аж до 1988 р. мала цілий ряд серйозних недоліків. По-перше, процентні ставки по усіх видах банківського кредиту і по галузях господарства встановлювалися в централізованому порядку на урядовому рівні. По-друге, при їхньому встановленні об'єктивно не враховувалися терміни кредитування, у результаті чого відсотки по довгострокових кредитах були нижче, ніж по короткостроковим. Це йшло врозріз зі світовим банківським досвідом. По-третє, процентні ставки за банківський кредит були низькими. Тому в сполученні із системою розподілу, що існувала, прибутку відсоток не робив належного впливу на результати господарської діяльності позичальників банківського кредиту. Крім того, дешевина кредиту в порівнянні з іншими джерелами породжувала в господарстві необґрунтований попит на нього. Останній ставав з роками усе більш настійним, і до нього стали "підтягувати" ресурси, у зв'язку з чим емісійна діяльність Держбанку не мала економічних обмежень.З 1988 року банківська процентна політика потерпіла істотні зміни. Насамперед ставка по довгостроковим кредитам стала встановлюватися на більш високому рівні, чим по короткостроковим. Далі комерціалізація банків зажадала перегляду рівня процентних ставок по банківських кредитах убік їхнього підвищення. Формування партнерських відносин банків з госпорганами як рівноправними суб'єктами кредитних відносин банків з госпорганами як рівноправними суб'єктами кредитних відносин зажадало поширення принципу платності і на депозитні операції банків, у яких вони вже самі виступають як позичальники ресурсів стосовно госпорганів і інших банків.