ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Депутація, приїхавши до Константинополя, стріла там з боку турецького уряду дуже прихильне відношення до себе. Ще з початку осені 1711 року під впливом кримського хана й французького посла, що ставились вороже до Московщини і провадили в турецьких урядових колах протимосковську політику, - турецький уряд нахилявся до війни з Московщиною; прибувші ж в Константинополь українські посли від гетьмана Орлика і Війська Запорозького тільки ще дужче підзадорювали турок до війни надіями на успіх, раючи негайно ж розпочати війну проти Московщини, проти котрої виступить також і Україна, яка готова щохвилі повстати проти ненависного московського ярма...

Посольство Орлика зробило на турецький уряд рішучий вплив, поклавши край ваганню. Турецький уряд прийняв толкування Прутського договору Орлика і оголосив в кінці грудня 1711 року Московщині нову війну за те, що вона, в противність договору, не хоче зрікатись України і не забирає з неї свого війська. Московським послам Шафірову й Шереметьєву в Константинополі було повідомлено, що позаяк Москва не увільняє України й Польщі, то проти царя оголошується війна, і сам султан виступить в похід по весні: а проте війна може бути припинена, якщо Москва згодиться на оці чотири пункти: Москва повинна негайно вивести своє військо з Польщі і не вводити його туди ніколи; негайно зректись України; негайно віддати туркам Озів і зруйнувати пограничну кріпость Таганрог; заключити з Карлом XII перемир'я на три роки і визнати за турками право одпустити Карла XII з Туреччини коли і яким завгодно шляхом. Віце-канцлер Шафіров одповів через анґлійського й голландського посла, що сі пункти Москва ні в якому разі не може прийняти, а надто пункт про Україну. В той же час, 1 січня 1712 року, Шафіров написав своєму цареві, що Україну треба твердо обороняти; коли турки побачать, що Україну їм нелегко завоювати, то у них і охота пропаде воювати з Москвою: «а теперь они обнадежены ханом, неприятелями нашими и бунтовщиками (українськими емігрантами), будто легко могут все получить, и Украина забунтует и поддастся им, и для того нужно крепкую иметь осторожность и войска иметь достаточно на Украине». Шафіров доносив з Константинополя своєму урядові, що султана найбільш нацьковують на Московщину українці, впевняючи його, що, як тільки турецьке військо вступить в межі України, Україна повстане проти Москви. Через се «надобно соблюдать крайнюю осторожность в Украине, чтоб не забунтовала при вступлении в нее войскъ турецкихъ».

Таким побитом, межи Туреччиною й Московщиною знов прийшло до війни.

Коли цар узнав, що на Вкраїну має рушити сам султан з усією своєю армією, то злякався і зараз же дав наказ виконати перший пункт Прутського договору, себто зруйнувати Таґанроґ і передати туркам Озів, не дожидаючись виводу Карла XII з Туреччини.

Внаслідок сих заходів Петра межи Туреччиною й Московщиною через деякий час замість війни почались мирові переговори про виконання решти пунктів Прутського договору, в тім числі й очищення України від Московського війська.

Але підкуп, котрий зробив в свій час Петро І, направив хід переговорів в інший бік: все переінакшили московські гроші, котрими цар підкупив великого візиря, муфтія і інших осіб, що брали участь в переговорах. Завдяки грошам 5 квітня 1712 року було відновлено з деякими змінами Прутський договір, при чому українську справу в сьому договорі було пояснено так, що цар одмовлявся не всієї України, а тільки однієї Правобережної частини її, зоставляючи за собою Київ. Мир сей обійшовся цареві понад 100 000 червінців.На Орлика і його товариство сей мир зробив дуже прикре враження. Орлик був дуже стурбований розділом України і листом прохав великого візиря поправити помилку, одібрати від москалів і Лівобережну Україну з Києвом на чолі. Він доказував великому візиреві, що Київ не може існувати без України, а Україна без Києва, що Київ для всього українського народу має священне значення як город, в якому вперше була прийнята і затвердилась віра християнська грецького обряду, де оснувався центр просвіти для українського народу, - що Київ необхідно зоставити при гетьмані Війська Запорозького з усією Україною. Орлик доказував, що як оддавати українцям Правобережну Україну, визволяючи її від московського панування, то нема ніякої рації залишати в руках москаля Лівобережну Україну. «Од Правобережної України москаль давно уже одмовився, обрікши її зоставатись пустелею, - писав Орлик в своєму листі, - і якщо нам тепер оддають тільки сю пустелю, а Лівобережну, заселену, зоставляють під московським пануванням, то що ж се тоді за визволення?.. Не тільки всі мої попередники з усім Військом Запорозьким добувались визволення від московського ярма Лівобережної України, найближчої до Московщини за Правобережну, але й сам гетьман Мазепа не для чого іншого з'єднав зброю Війська Запорозького зі зброєю військ Його Величності шведського короля і разом з Його Величністю пішов під протекторат Блискучої Порти, як тільки для того, щоб зробити самостійною всю Україну, і передусім Лівобережну як більш залюднену. Що могло сього гетьмана, уже старого, безпотомного, багатого, любов'ю, милостями й довір'ям царя московського вшанованого,- що могло спонукати його всім сим пожертвувати, як не бажання здобути волю отчизні своїй? Він знехтував всім, що було йому найдорожчого на світі, знехтував і самим життям, аби піднести свою вітчизну і визволити її з-під московського ярма».

Орлик умовляв, благав візиря помогти йому визволити всю Україну з-під московського ярма по обох боках Дніпра і не зоставляти Лівобережної України в неволі.