ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ
«Я не жадаю,- кінчить Орлик,- ніяких підмог на війну, ні грошей на подорож з доходів Вашої Величності, але мені буде дуже приємно, коли Ваша Королівська Високість буде ласкава уділити мені щось як з моїх публічних, так і приватних засобів...
Становище Орлика було дійсно плачевне. Крім жінки, Орлик мусив клопотатись про прогодування й виховання 7 дітей, з котрих наймолодша донька Катерина вродилась в 1718 році в Сконе. Самий старший син, Григорій, мав вступити вже до університету, але через скрутні економічні умови життя батько мусив зректися сього плану, і син мусив студіювати в Лунді під проводом професора метафізики Андрія Ріделіуса. Два інші сини Орлика вчилися дома, а для доньки Варвари Орлик запрохав учительку, французку з Лунда. Як добрий, освічений батько, Орлик розумів велике значення освіти і, оскільки міг, старався дати відповідне виховання і освіту своїм дітям. Сам Орлик, одержавши вищу освіту, окрім української мови, знав також мови латинську, польську, французьку, німецьку, шведську і інші. Мазепа умів вибирати на високий пост генерального писаря людей...
Домашні обставини Орлика малюються відчасти в отсім його листі з Кристіанштадта до канцлера Мілєрна з 20 грудня 1716 року:«Син мій вернувся з Лунда, гордий ласкою Вашої Екселенції, бо руководжений Вами, він не тільки був представлений Його Королівській Величності, мойому Всемилостивішому Панові, але дістав також рішення. Отже, дякую Вашій Екселенції за сі численні і великі ласки, котрі падають на мене так щедро і обов'язують мене до вічної вдячності. Нехай Ваша Екселенція будуть певні в моїй безінтересовній щирості. Куди б не закинула мене доля-я скрізь буду ширити славу імені Вашої Екселенції, бо у вдячних грудях і милих споминах вічно будуть жити твоя слава, ім'я і великі діла».
Гетьман Орлик зі своїм двором жив в Кристіанштадті в приватнім помешканні, в досить скромному, старенькому і маленькому домикові з трьома кімнатами, в котрому містилась його родина, слуги й служниці. Помешкання се було настільки тісне, що решта Орликових слуг, по його словах, «не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходила нужденне пристановище вдень на кухні, а вночі в стайні». Через сильну ветхість будинок пропускав вогкість.
Скромність помешкання Орлика турбувала менше, аніж думки про Україну.
Коли про те, в якому неподобаючому для вождя народу помешканні живе гетьман України, дізнався «заступник хіліярха» пан де-ля Валле, то з жалості й співчуття до високого і знатного чужинця написав прохання до короля, в котрому від імені Орлика і проти його волі прохав короля дати Орликові для життя дворець кристіанштадтського бурмистра, де жила колись королева Польщі. Се прохання так розчулило Орлика, що він написав до Мілєрна листа, в котрому писав межи іншим: «З оповідань сина я довідався про дві речі, котрі мене заклопотали. По-перше, що заступник хіліярха пан де-ля Валле предложив в моїм імені, проти моєї волі, священній Королевській Величності прохання, в котрому межи іншим згадав про дім кристіанштадського бурмистра, де мешкала колись найяснійша королева Польщі, ніби я прохав собі той дім з цілим внутрішнім урядженням - зеркалами, килимами і т. п. Зробив се пан де-ля Валле через особливу свою ласку до мене, а також через співчуття до чужинця, видячи ті невигоди, які ми терпимо в теперішнім мешканні - старім, вогкім і підупадім, з трьома всього покоями, в котрих міститься вся моя родина, слуги і служниці, через що четверо з слуг, не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходять нужденно пристановище вдень на кухні, а вночі в стайні. І то, може, спонукало пана де-ля Валле згадати в поданім ним, не мною, меморіалі про дім бурмистра. Признаюся, що я писав до найсвітлішого пана Генерала-губернатора Скітте про зміну мешкання і в листі вказував на дім бурмистра, в котрім він сам ледве чи буде мешкати, як на відповідний, коли б можна було його набути і коли би до того не було перешкод; але про зеркала, килими і інші предмети збитку я ніколи не думав, бо я чужинець в чужій стороні...
Я не зітхаю за блиском мого дому, ані зовнішнім, і вдоволений тим удержанням і одінням, які добуваю собі, родині, урядникам і дворові зі скромних фондів, даваних мені через ласку і милосердя священної Королевської Величності, мого милостивого Пана». «Звичайно, -добавляє Орлик, - я волів би жити, як приватний чоловік, в якімсь маєтку в сій державі, ніж терпіти нужду, особливо зимою, бо на селі легше з дровами і дешевша живність; але не смію непокоїти когось із сею справою, аби не посудили мене за нахабність»...
Незважаючи на важке економічне становище і турботи по визволенню України, Орлик не забував і за долю тих численних українців, що за свою прихильність до Мазепи були заслані з наказу царя на чужину і покутували свою провину на засланні в Москві або в Сибіру. Багато з них мерзло в холодних нетрях Сибіру, а чимало пропадало з голоду в Москві, «ища подаянія мірскаго»... Вся родина Мировичів, разом з старою матір'ю Палагеєю Мировичовою, була заслана на вічне поселення в Тобольськ, а одного з братів Федора Мировича, що був разом з Орликом в Швеції, Василя Мировича, після нелюдських мордувань і катувань було заслано на каторгу закованим в кайдани. Стара Палагея Мировичка на засланні простраждала аж 28 років. Мати Орликової жінки, з роду Герциків, також була заарештована і «по позбавленню всього майна і дібр до останньої сорочки була заслана на московські слободи в монастир» .Жінки і діти братів Орликової жінки теж були позаарештовані і заточені в тюрму і «мусили випрошувати кусник хліба»58 . 1716 року, 12 жовтня, несподівано був заарештований в Гамбурзі московським резидентом Беттіґером небіж Мазепи і його любимець Андрій Войнаровський. Сей вчинок московського уряду так вразив всіх, що на другий день шведський королівський резидент писав свойому урядові, міністерству закордонних справ, в Стокгольм, оповідаючи про обставини, в яких було заарештовано Войнаровського:«Тут, в Гамбурзі, нема більше безпечності. Не кажучи вже про інші приклади, в котрих багато відомо вже Вашій Екселенції, вчора опівдні в білий день напали в повозі відомого Войнаровського, небожа Мазепи, котрий був при шведськім королеві в Туреччині і завітав до Гамбурґа вже зо два місяці перед тим, і, заарештувавши, відвезли до помешкання тутешнього московського резидента. Він обідав у ґрафині Кеніґсмарк і коли, вертаючись звідтіля додому, переїздив по так званій вулиці АВС, то московський резидент, засівши з гамбурською сторожою в числі близько 16 чоловік в однім домі, напав на повіз і змусив Войнаровського як заарештованого їхати до його дому. В той же самий час випускають на вулицю 12 російських драгунів, що стояли за брамою, і ставлять їх на варту біля дому при біднім Войнаровськім». «Нема сумніву,- добавляє до сього автор листа, - що він буде виданий цареві і з ним скінчиться зле. Кілька днів перед тим його не раз попереджували приятелі, аби мався на бачності перед таким лихом і виїхав звідси. Але він сміявся собі з того, кажучи, що він не підданий царя і що з юридичного боку росіяни не можуть до нього нічого мати».