ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Проте такі хвилини траплялись не часто і швидко проходили, уступаючи місце надії.

В кінці року (1713) Орлик врешті зібрався до од'їзду і 27 числа місяця листопада написав свій останній лист з Бендер до Мілєрна, радника закордонної експедиції Швеції, в котрому описує свій від'їзд з Бендер. «Підіймаючись не раз, - каже А. Єнсен, - в своїм способі вислову до поезії, Орлик порівнює свій від'їзд з Бендер з виходом жидів з Єгипту від варварського народу» і зітхає «на ріках вавилонських». Особливу любов має він до образів, взятих з життя моряків, і прирівнює себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель. «Як моряк, котрого застануть в океані противні вітри, змучений тим, виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений в своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи від Його Королівської Величності».

Незважаючи, однак, на таке сумне, безвідрадне становище, Орлика більше займала будучність України, ніж його власна користь або особиста потреба, і власне сей негаснучий ідеалізм робить так симпатичною особу Орлика».

Разом з Орликом покинули Бендери: А. Войнаровський, небіж Мазепи, брати Григорій, Іван і Панас Герцики, Федір Нахимовський, Федір Мирович, Клим Довгополий, Федір Третяк, священик Парфеній і інші. Всього двір Орлика складався з 24 душ. Окрім жінки Анни, з роду Герциків, у Орлика було в сей час три сини і дві дочки - одна вже доросла, років з 20, а друга народилась в Бендерах. Старший син звався Григорій, а самий менший, котрий народився в Бендерах, Яків. Хрещеним батьком Якова був король Карло XII, котрий обіцяв дати Орликові з цього приводу 20 000 талярів.

Подорож Орлика одбувалась через Відень, а також через Істад. З листів, котрі посилав Орлик з подорожі, ми довідуємось, яку матеріальну нужду терпів гетьманський двір під час мандрівки. В Відні, де Орлик був під час Нового 1715 року, Орлик достав від короля 1000 імперіалів, але сього було замало, бо в листі до Мілєрна, котрий одержав його в Штральзунді 23 січня (3 лютого), Орлик скаржиться, що йому бракує грошей на дорогу: він не має ні коней, ні повоза, а в Відні встидався вдаватися до незнайомих осіб через те, що там його добре знають і навіть титулували князем.

В травні місяці 1715 року Орлик прибув зі своїм двором до Істаду, де знов листом від 3 червня прохав коней і повозів для дальшої подорожі і прохав протекції губернатора провінції Сконе Буреншельда.

В кінці того ж 1715 року український гетьман дістався нарешті до Швеції, де поселився попереду в Кристіанштадті, а потім перебрався до Стокгольму.

Тут починяється для гетьмана-еміґранта гірке, безвідрадне життя - життя на чужині, далеко від рідного краю і рідних місць, серед скрутних матеріальних умов і обставин, котре тягнулось п'ять років.

Незважаючи, однак, на се, п'ять років, що провів Орлик в Швеції, не пройшли марно. Поселившись в Швеції, він продовжував так же енергійно, як і попереду, працювати над здійсненням своїх ідей, не дивлячись на безвідрадно важкі обставини життя. А обставини були справді надзвичайно важкі. Так, приміром, в однім з листів, писанім в сім часі, він говорить «про крайню розпуку, котра готова привести мене до смерті, бо я знищений цілком від голови до ніг». Карло XII, перебуваючи в Лунді, наказав виплачувати Орликові 13 000 срібних талярів річно, але з сеї суми треба було витрачати щороку 4072 таляри на утримання ґенеральної старшини і канцелярії, так що для Орлика і його родини ледве зоставалось 8000 талярів. Сього не вистачало, тим більше що розпучливі фінансові операції Герца, що випускав монету з примусовим курсом, цілком обезцінювали вартість грошей, і за такі асигнації або касові посвідчення Орлик не міг набути «ані хліба, ні дров, ні світла».Кредитори не давали Орликові спокою, і він раз у раз мусив прохати грошей в шведського уряду. Межи тим шведський уряд через кепське фінансове становище держави і призначену суму Орликові неточно або зовсім не платив. «Дійшло до того, - каже А. Єнсен, - що бідний гетьман зневолений був заставити в купців в Кристіанштадті державні клейноди (булаву, бунчук і т. п.), а в Стокгольмі позичати гроші, заставляючи діамантовий перстень і золотий хрест». Коли Орликові треба було переїхати з Кристіанштадту до Стокгольму, то він мусив зробити для подорожі такі позички: в купця Конрада Кампера під заставу двох булав позичити 200 цісарських талярів; в державного радника ґрафа Меєрфельта - 50 талярів; у генерал-лейтенанта графа Кріспіна - 349 талярів; у державного секретаря фон Гепкена - 110 талярів; у секретаря фон Сольдана -3 таляри; в купця Грена -ЗО талярів; від нього ж за убрання жінки й дітей 260 талярів; кравцеві винен 15 талярів; за помешкання - 55 талярів; всього на 1132 таляри. А до того купець Б. Ведувар в Кристіанштадті прислав рахунок на 4389 талярів срібною монетою.

Але, окрім кредиторів, Орлик мав і дебиторів. Під час побуту на Вкраїні і в Бендерах Карло XII заборгував Мазепі і Орликові понад 100 000 цісарських талярів. Із сеї суми 60 000 талярів Карло XII позичив у Мазепи в Будищах в 1708 році - із державних коштів України, за згодою Військової Козацької Ради. Яко законному заступникові Мазепи в уряді, шведське правительство, отже, мусило виплатити сю суму Орликові. Але через вельми тяжке фінансове становище держави Швеція не могла Орликові виплатити зразу сих боргів, і він мусив задовольнятись тією невеликою сумою, котру давав йому щороку шведський уряд з наказу короля Карла XII (13 000 срібних талярів). Сеї суми далеко не вистачало на удержання двору й сім'ї Орлика, через що Орликові довелось влазити в борги і закладати коштовні речі. Своє критичне матеріальне становище він малює досить яскраво в отсьому листі зі Стокгольму до королеви Ульрики Елеонори, сестри Карла XII: