ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ
Для більшої ж забезпеченості барон Орлик написав до канцлера королівства чеського графа Шліка листа, «представляючи, як він сам і його дім заслужилися перед цісарями», і прохав, «щоб цісар, по своїй ласці і пам'яті на видатну і вірну службу його самого, його батька і брата, не дозволив москалям збезчестити його дім через ув'язнення моєї особи, бо ні я, ні мої предки не знаходяться під цісарським підданством».
Написавши такого листа до канцлера, свояк Орлика дав Орликові 20 березня повіз і коні, «щоб відвезти мене, - каже Орлик, - в одне безпечне місце, віддалене на вісім миль від Бреславля». Сім'я Орлика зосталась у Бреславлі.
«По моїм від'їзді,- оповідає далі Орлик,-прибув з Гамбурґа молодий Яґужинський і зараз по прибуттю, довідавшись, де моє мешкання, удався туди о годині першій по півночі, щоб заарештувати мою родину, але ані підступом, ані оманом не міг нахилити господаря відімкнути браму і повернувся, втративши надію досягти свого. Але, щоб він не довершив-таки свого заміру яким-небудь іншим способом, зараз вдосвіта на другий день небіжчик, свояк мій, подбав про безпечність моєї родини, при допомозі свекрухи помістивши жінку в однім монастирі, чотири доньки в другім, а двох синів (бо третій - найстарший - був при мені) - у єзуїтів, де волею немилосердної долі умер 15 травня наймолодший, що подавав найбільше надій; челядь забрав він до себе».
Не діставши Орлика в його кватирі і довідавшись, що його доньки переховуються в монастирі, Яґужинський спробував було вивідати про місце Орликового побуту у найстаршої доньки Орликової; для сього він через посередництво якогось жида пробував було завести з нею листовні зносини.
«Але й такий підступ,- пише Орлик,- не поміг, бо донька, переписавши собі його листи, повернула їх йому назад, відповівши через жида, що звичаї не позволяють мужчинам пробувати в дівочім монастирі.
Таким побитом, сім'я моя зосталась у Бреславлі, укрита в монастирях; оборону і опіку над нею мій свояк доручив свому родичеві панові баронові Менніхові, людині побожній і чесній. Найстаршого ж сина, на прохання Його Величності, короля Швеції, король шведський прийняв до саксонської ґвардії на службу лейтенантом.
«А я,- закінчує свого листа бідний Орлик,- не маючи постійного місця, де б міг прихилити главу, став позорищем світові і людям, переїжджу з місця на місце, для безпечності під прибраним йменням, подаючи себе за чужинця, і терплю страшну нужду... До сього прилучається крайня розпука, бо в незгодинах і неповодженнях життя гнете мене страшна нужда, і коли за інтервенцією Вашої Маґніфіценції Його Королівська Величність не споможе мені безпроволочно 1000 імперіалів, то пропадемо і я, і моя родина, бо, хоронячись в монастирі перед злобою ворогів, вона не може навіть жебрати на своє удержання».
В Бреславлі Орлика спіткало велике сімейне нещастя - смерть його улюбленого найменшого сина, десятилітнього Якова, († 15-го травня 1721 року) «хлопця рідкої і дивної вдачі», котрий народився в Бендерах і котрого «тримав до хресту небіжчик король» (Карл XII). Про се нещастя він так писав згадуваному вже Гепкенові в листі від 31 травня 1721 року:
«Складаю також на чутливе серце Вашої Маґніфіценції невилічимий біль мого пригніченого духу, біль, що проймає цілу мою істоту і перевищує всі нещастя; а уродився він з сумної долі, яка спіткала мого улюбленого сина Якова, єдиної моєї утіхи, хоч наймолодшого віком, але найбільшого надіями і виглядами, десятилітнього хлопця рідкої і дивної вдачі. Се - Яков, котрого небіжчик король тримав до хресту в Бендерах і котрий, зав'язавши тісну приязнь і збратання з благородними синами Вашої Ексцеленції не раз мав честь бути в їх товаристві. Ся невіджалована втрата мучить мене такими внутрішніми болями, що нічого вже для себе не хочу, навіть життя... Нехай таке омине і духи небесні!...
Межи тим заходи Петра І щодо недопущення здійснення Орликових планів не завше зоставались без успіху. Москвофобська партія в Швеції, котра була сильна при Карлі XII, зі смертю Карла XII зменшилась, і до Орлика частіш і частіш стали доходити чутки про можливість шведсько-московського миру. Чутки сі занепокоювали його, і він 31 травня (11 червня) 1721 року писав Гепкенові, межи іншим:«Тепер скрізь говорять про згоду, яка має наступити між Швецією й Росією, що виставило би мене на Сході на небезпеку, представляючи як брехуна, коли б я говорив про продовження війни між Швецією і Московією. Через те покірно прошу, щоби Ваша Маґніфіценція по своїй ласці до мене удостоїли мене звісткою, чого треба сподіватися - чи продовження війни, чи миру. В першім разі я буду готовитися до наміреної подорожі, а в другім - нехай Ваша Маґніфіценція зворушиться вродженою добротою і милосердям і стане оборонцем для мене і моєї родини, щоб в моїм трактаті з царем не була забута і моя особа».