ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Але Орлик все-таки не впав духом і після перших днів невдачі знов продовжив шукати шляхів до визволення України.Незабаром такий момент наспів. Се так звана Прутська справа. Цар московський Петро, воюючи зі спільниками українців турками, зайшов зі своїм невеликим військом дуже далеко вглиб турецьких володінь. Турки оточили його з усіх боків на Пруті, і Петрові нічого не лишалось більш зробити, як здатись в полон або підписати ганебний для Московщини мир. Разом з турецьким військом, що оточило Петра, були й козаки Орлика. Орлик був вже дуже близький до осягнення своїх цілей; Петро І був уже в руках союзників українців - турків: ради врятування свого життя і своєї держави він мусив згодитись на все, що б тільки не запропонували побідителі. Але турки не довели діла до того, щоб взяти московського царя в полон. Турки передчасно згодились на мир, якого попрохав у них побіджений московський цар. Все обробили гроші, котрими підкупив Петро візиря. Незважаючи однак на се, Орликові все ж таки удалось настояти на тому, щоб в мирнім договорі була вирішена й українська справа; користуючись трудним стратегічним становищем Петра, турки примусили підписати його такий договір, на підставі котрого Росія зовсім одмовлялась од України і зобов'язувалась надалі не вмішуватись в українські справи. Сим договором Україна становилась знов вільною, ні від кого не залежною державою.На жаль, договорові сьому не довелось здійснитись. Петрові І удалось і тут підкупити візиря турецького, і той пункт договору, що торкався України, а разом з нею і Польщі, було стилізовано так неясно, що кожний толкував його собі по-своєму, і коли прийшлось реалізувати його, то межи турками і москалями повстало питання - чи обо-в'язує Прутський договір російського царя вважати, що він одмовився від України, чи ні, через те що в договорі сей пункт стилізовано неясно? Орлик толкував договір так, що цар по ньому зовсім зрікся України по обидва боки Дніпра, і вона тепер може лічити себе самостійною, ні від кого не залежною державою. Шафіров же, московський віце-канцлер в Константинополі, толкував, що тако- го обов'язку для царя з сього договору не виникає. Запорожці з свого боку вказували на договір, що був складений межи королем Швеції і ханом кримським, і виводили висновок, що Україна мусить бути вільною, ні від кого не залежною державою. Непорозуміння, що виникли межи Московщиною й Туреччиною на ґрунті неясності договору, стали на перешкоді до ратифікації Прутського миру з обох сторін. Цар, незважаючи на умову, не квапився зі знесенням Таґанрозької кріпості й поверненням Азова Туреччині, вимагаючи, щоб турки попереду вислали з турецької землі шведського короля, а турки з свого боку були незадоволені на москалів, що вони не виконують того пункту договору, в котрому говориться про одмовлення царя від України. Зимою війна межи турками й москалями неминуче мала знов спалахнути. Орлик вживав всіх заходів, щоб не допустити до миру царя з Туреччиною на умовах, котрі полишали б змогу Московщині коли-небудь пред'являти права на панування над українським народом. Щоб ще більше схилити Порту до війни з Московщиною, він в грудні місяці 1711 року вирядив з Бендер в султанську столицю посольство від імені українського народу, котре складалось з таких осіб: прилуцького полковника Дмитра Горленка, ґенерального писаря Івана Максимовича, ґенерального осавула Григорія Герцика і Костя Гордієнка як представника Запорозької Січі й Низового Козацького війська. Для керівництва посольству дав Орлик інструкцію, написану в г. Бабі 3 грудня 1711 року. Згідно з сею інструкцією, котра складалась з 10 статей, українське посольство мало перш за все від імені Війська Запорозького і всієї України висловити щиру подяку Блискучій Порті за добродійство, котре вона зробила українському народові, визволивши його Прутським договором від нелюдського московського ярма; своєю побідною зброєю вона примусила москаля згодитися на дуже вигідні для неї умови миру і заставила Московщину визнати Україну обох боків Дніпра краєм, назавше вільним і ніколи силою зброї не бувшим приєднаним до Московщини. Так Пилип Орлик розумів і толкував той пункт Прутського договору, що торкався України. Потім се посольство мало прохати Блискучу Порту вжити всіх заходів до остаточного здійснення сього мирного договору і примусити москаля, одмовившись назавше від України обох боків Дніпра, передати її новообраному гетьманові і його наслідувачам, котрих Військо Запорозьке після смерті гетьмана обиратиме вільними голосами. Далі посольству покладалось в обов'язок прохати, щоб Блискуча Порта взяла на себе посередництво в тому, щоб москалі надалі ні одверто, ні потаємки не насмілювались заявляти претензії на панування над Україною після того, як вона визволиться від рабства на віки. «Нехай Московщина, - казав в «Інструкції» Орлик, - примушена відмовитись від України назавше, виведе із нашої землі своє військо і випустить на волю заарештовану під час минулої війни і заслану на Сибір або куди-небудь в інше далеке місце нашу військову старшину, урядових осіб і всіх взагалі українців, в тім числі й посланців від Запорозької Січі, що були затримані в Лебедині, й тих запорожських товаришів, котрі запрохали на роботи за гроші в Петербург і опісля затримали, - одних в Сівську, інших в Вільні, - а потім заслали на каторжні роботи. Нехай також москаль випустить на волю жінок і дітей генеральних старшин, полковників, сотників і інших урядових людей, котрих минулої зими москаль, прочувши про намір Блискучої Порти оповістити війну, наказав позвозити до Глухова, щоб залякати українців і сим зміцнити свою владу на Вкраїні. Виходячи з України, московське військо повинно передати всі кріпості до влади гетьмана, а само, одступаючи, не повинно робити українським жителям нічого злого, ні явно, ні тайно, не брати з собою нікого в полон і нікому не робити ніякої шкоди. Окрім того, москалі повинні повернути всі гармати, котрі вони позабирали з Січі і поодвозили в Білу Церкву; коли ж їм се буде дуже важко зробити, вони повинні замінити сі гармати іншими гарматами із інших українських фортець, котрі там повинні зостатись після виходу з них московських залог. Взагалі ж, треба домагатись, щоб були повернуті всі збитки і страти, котрі потерпіли українські жителі від московських військ в минулу війну. Торішньою зимою москаль опублікував в своїх і чужих краях маніфест, в котрому впевняв, буцім шведський король, спонукуючи Блискучу Порту до війни проти Московської держави, пообіщався їй, що Польська Річ Посполита і Україна вийдуть до Туреччини і платитимуть харач. Щоб утримати український народ під своєю владою, москаль пустив чутку, буцім наша грецька церква буде принижена, церкви наші будуть обернуті в мечеті, а з народу Оттоманська імперія почне брати важкі податки. Для спростування сього наклепу козацьке посольство прохатиме Блискучу Порту затвердити договір, заключений межи гетьманом Війська Запорозького і кримським ханом, і видати від себе посвідчальний документ в такому дусі, в якому нам було дано його від шведського короля. В сьому посвідчальному документі повинно бути зазначено, що Україна обох боків Дніпра, з усім Військом Запорозьким і з усім українським народом визнається на віки вічні незалежною від усякого зовнішнього панування. Хоч козаки бажають бути в братерстві і в дружній спілці з Кримською державою, але ніхто не має права під яким би то не було приводом домагатись васального панування над Україною, а тим менше брати з українського народу данину. Ніхто не має права займати кріпостей, котрі залишатиме московське військо, а також будувати інших твердинь на українській землі. Гетьман Війська Запорозького завше обиратиметься вільними голосами: Блискуча Порта не може його ані позбавити гетьманства, ані признати замість його іншого гетьмана. Гетьман після свого обрання робитиме честь Порті не особистим візитом, а писемним сповіщенням про своє обрання. Козаки, що живуть в низов'ях Дніпра, зберігають право, як і раніш, займатись риб'ячими й звірячими промислами по всіх ріках, річках і урочищах до самісінького Очакова, без усяких перепон з боку Блискучої Порти, а українським купцям повинно бути надано право торгувати по всій Турецькій імперії нарівні з природними турками без плати мита. Військо Запорозьке визнало над собою протекторат шведського короля і не хоче одступати од сього; але се не повинно перешкоджати вічному дружньому зв'язку з Кримським ханством і не спричинить до розриву добрих відносин межи Портою й Україною; навпаки, дружній союз межи Портою й Шведським королівством може через се ще більш зміцнитися для взаємної оборони від москалів - найближчих сусідів Шведського королівства.З такими домаганнями Орлик вирядив депутацію до Константинополя.