ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

І от в такий-то час, «когда Найяснійший Король, Є. М., польський Станіслав, тесть Королівського Величества Французького, вільними голосами від цілої Річі Посполитої на королівство польське обраний, затягнувши в Прусах немало війська чужоземського, а до того маючи в поміч собі присланих кільканадцять тисячей шведів і французів, рушив уже з Гданська в злучення з військами польськими і литовськими против Москви; когда всі воєводства, землі і повіти так в Короні Польській, яко і в Великім княжестві Литовськім, сприсягшися єдинодушно боронити достоїнства Є. К. В. Польського, за Пана і Монарха од себе обраного, також отчизни прав і вольностей своїх, єдині уже посполитим рушенням на коні проти Москви всіли, а другі всядають; когда війська польське і литовське всюди в Польщі і Литві Москву громлять і зносять; когда Швеція, учинивши з Королівським Величеством Французьким і Польським союз, на войну противу Москви, приуготовляється, когда Порта Оттоманська в поготовності до порушення держить, когда Хан Його Милость так сильні і так великі орди двинув і ку границям польським уже з оними рушився, - в тот час, теди, так погодний, так щасливий, так помисльний і так до рятовання отчизни способний» - запорожці служать - і кому? - найзапеклійшому ворогові України - Московщині...

Орлик закликав, гаряче упевняв запорожців негайно кинути сю службу, повстати проти Московщини і, приєднавшись до антимосковської коаліції, всіма силами рушити на Москву для визволення милої, «бідної отчизни нашої України»...«Авжеж (Невже ж) вигасло ж тоє ваш-мостям, добрим молодцям, з пам'яті, як Москва при добиванню Січі, звабивши прелестним ласки царської упевненням, старшину військову і товариство до присяги, утинало їм в таборі своїм голови? Як перед тим давній, нім ще взято Кезикерман, хотячи для утиснення і викорінення Війська Запорозького Низового, городки Самарські садити і Камінний Затон уфундовати, під покривкою змишленого зложення там провіантів і запасів воєнних,- грамотами царськими тоє ж Військо Запорозьке упевняно, же по окончанію з турками і татарами війни знесені будуть ті городки на Самарі і фортеця на Кам'янім Затоні, але, що обіщано, не ісповнено? Як під час війни шведської, затягнувши на службу свою немало товариства низового і упевнивши їх платою, запроважено до Петербурга, а там їх на каторги пороздавано, де всі погинули? Не вонтплю о тім, же Москва, видючи на собі відусіль війну тяжку і небезпечну, схоче ваш-мостей, добрих молодців, Військо Запорозьке, гладити, льстючи, золоті їм гори обіцяти, жалованням грошевим потішати і всякими вольностями упевняти, леч по кінченню війни що з ваш-мостями, добрими молодцями, станеться і до якого нещастя і згуби своєї, чого не жичу, прийдеться? Самі на себе дізнаєте і будете того жаловати, що тепер поривчо і нерозмислне, не зглядаючися на задні колеса, учинилисте, так власне, як тепер цілий народ український, браття ваша, сродники і єдиноземці ваші, жалосне і слізне на себе нарікають же, не послухавши зичливих і правдивих, славної пам'яті небіжчика гетьмана Мазепи пересторог, увіривши неприязненим і ошуканським московським упевненням, котрі в грамотах царською рукою властною підписаних і затверждених всюди в Україні по всіх городах і по всіх церквах публічним читанням оголошали і Бога самого на тоє в свидітельство представляючи, Військо Запорозьке городове і Низове і цілий народ упевняли, же права і вільності військові ні в чім нікогда в вічні часи не будуть з сторони їх московської нарушені і зламані, але всі люде військові і посполиті в таких власне вольностях будуть жити, в яких перед тим зоставали за дній життя славної пам'яті небіжчика гетьмана Богдана Хмельницького. Єсли прето Москва задержала своїх обітниць, поприсяжних, відомо то єсть барзо добре не тільки вашмостям, добрим молодцям, Війську Запорозькому, але й цілому світу. Поблажала вправді Москва з початку всьому нашому народу українському, осипала копійками старшину всю і значне товариство військове і городове, одівала їх соболями, роздавала їм маєтності, поки над шведами під Полтавою не одержала звитяжства, по котрім зараз перш війська свої в Україну спровадила і всюди в городах і селах на квартирах розположила, так далеце, же ані єнеральних осіб, ані полковничі, ані попівські, ані козацькі доми не могли бити від станцій тих московських вольні. Потім зась, як скоро з шведами тая ж Москва війну скінчила і покій з ним потвердила, так зараз обітниці свої поприсяжні і грамотами царськими ствержені одмінила, вольності всі поламала, суд і права свої мучительські в Україну впровадила і установила, а наші військові знесла, уряд Гетьманський відстановила і скорінила. Колеґіум якоєсь своє з 12 народу свого особ, а барцей з 12 окрутних мучителів зложене, в Глухові утвердила, котрі як людей наших з худоб здирали, єдному з другим наєдині розмовляти не позволяли, тирансько мучили, кнутовали, на страстну тянули, ребра ламали, як свиней пов'язавши, на жару пекли, смолою кип'ячою поливали, вішали, стинали, четвертовали і інії многі мучительства, в світі неслихані, над народом нашим пополняли! І когда єнеральні особи, полковники і вся старшина, з усім Військом Запорозьким городовим і зо всім народом, до царського величества покорне і слізне, через послів своїх, заховання прав і вольностей своїх і о додержанні слова царського упевняння і обітниць грамотами подтверждених супликовали і упоминалися, теди, всіх їх забравши і до Петербурга під вартою запровадивши, єдних помучено, других в зсилку на вигнання позасилано, а іних в тяжкім в'язненню осаджено, в якім мусив кілька літ страждати і сам кривоприсяжця і одступник наш, небіжчик, миргородський Данило Апостол, любо добре барзо Москві прислужився, зламавши присягу свою і одступивши від нас на сторону противну, за котрою вашмость, добрі молодці, оставивши мене, Гетьмана свого, вольними од себе голосами не так обраного, як до приняття того уряду примушеного, казалисте в церкві своїй через кілька літ Бога молити за тую його ку собі присягу: же Москві Калаґана залецил на зруйнування Січі Запорозької. Наконець, хотячи Москва Військо Запорозьке городове не тільки обезсилити, але й вигубити, винайшла била на тоє спосіб - копання якогось там, в далекій своїй стороні, каналу і фундовання в Персії фортець, на які місця так одлеглі по кілька десять тисячей козаків указами своїми спровадивши, єдних тяжкими і незвичайними роботами помордовали, других голодом поморили, а іних борошном гнилим струхлим, з ящурками і з вапном помішаним потруїли».Невже і після всього сього, запитує Орлик, можна зоставатись під московською владою?..