ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Що торкається до внутрішнього врядування, то, з огляду на те, що декотрі гетьмани, будучи під московськими самодержцями, потроху самі перейнялись самодерзьким духом і «узаконили собі право: так хочу, так повеліваю», через що «уросли многі в отчизні і в Військові Запорозькім нестроєння, прав і вільностей розорення, посполиті тяжесті» і т. і., - рада постановляє, «аби в отчизні Нашій первенствуючими були совітниками ґенеральна старшина» і полковники; окрім сього, з кожного полку має обиратись по одній особі з числа «старинних, благорозумних і заслужених людей», котрі мають засідати в ґенеральній раді з ґенеральними старшинами; без дозволу сеї ради гетьман не має права нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти і в скуток не приводити».

Ґенеральні ради збираються тричі на рік: на Різдво, Великдень і Покрову. На них мають право брати участь «не тільки панове полковники з старшиною своєю і сотниками, не тільки з усіх полків ґенеральні совітники, леч і від Війська Запорозького Низового посли за присланням до себе від гетьмана ординансу» в призначений строк. Непередбачені публічні справи, котрі треба обов'язково вирішити до скликання чергової сесії ґенеральної ради, ясновельможний гетьман «моцен і волен, з обрадого ґенеральної старшини», вирішувати «повагою своєю гетьманською». Гетьмана ґенеральна старшина повинна шанувати як свого вождя; одначе, коли б в учинках гетьмана було вбачено що-небудь «противного, правам і вольностям військовим вредительного і отчизні некористного, тоді тая ж старшина ґенеральна, полковники і ґенеральні совітники, моцні будуть вільними голосами, чили то приватно, чили, когда нужна і неотволочна потреба вкаже, публично на раді» зробити йому догану, і гетьман не повинний за се ображатися. Коли б хе хто-небудь з ґенеральних чи то з інших осіб «дерзнув образити гетьманський гонор або в якім-небудь іншім ділі провинився, то сам гетьман єдинолично не має права карати злочинця, але повинний здати справу в «суд військовий ґенеральний». У всьому керують «ґенеральні особи, уставичне при боку гетьманськім резидуючі»,- і приватні гетьманські джури не мають права торкатись до жодних військових справ. Для завідування державним скарбом відновляється уряд ґенерального підскарбія; під його відомством повинні бути полкові підскарбії, котрих має бути по 2 в кожному полку. Як ґенеральний підскарбій, так і полкові підскарбії - обираються, причому полкові підскарбії повинні обиратись ще й за «посполитою ухвалою».

Гетьман повинний піклуватися, «щоби людім військовим і посполитим збитечні не чинились тяжесті, утеменження і здирства». Всі урядовці по¬винні бути обирані «вольними голосами», і гетьман не має права когось настановляти своєю влас¬ною волею. «Козацькі вдови і осиротілі козацькі діти» не можуть бути притягнені до яких-небудь посполитих повинностей.

По визволенні України «від підданства Московського» має бути зроблена «ґенеральна ревізія всіх маєтностів, під державцями зостаючих, і до уваги ґенеральної при гетьману ради подана, на котрій розсудиться і постановиться, кому годне належить, а кому не належить військові добра і маєтності держати, які повинності і послушенства підданські міються державцям від поспільства віддавати». «Город столичний Київ і іншії Українські городи з маистратами своїма во всіх правах і привелеях» зостаються непорушимо і надалі. Повинності підводні, харчові й інші, як такі, що «наносять людім бідним знищеннє», касуються. Оренди й стації, компанійська і сердюцька, як установи, що творять «утяженнє» поспільству, також касуються.В кінці договору (стаття 16), з огляду на те, що «убогі люде востократне воплять і ускаржаються на обиклі і нещисленні здирства», котрі чинять на ярмарках «індуктарі і їхні фактори», постановляється в обов'язок гетьманові подбати, «аби індуктарі і їхні фактори від тих тільки товарів і такові ексанції, евекти і індукти до скарбу відбирали, якбудуть виражені в інтерцигах, нічого лишнього від купців не вимагаючи і людім вірним убогим найменшого здирства не чинячи».

Договір було написано на латинській мові; був також переклад і на українську мову.

10 травня 1710 року Карло XII, як новопризнаний протектор України, затвердив вибір Орлика й договір, видавши з сеї нагоди лист до українського народу, в котрому хвалить мужність і вірність Орлика і «inclutae gentis Rossiacae, sub iugo impotentis dominationis Moscoviticae anhelantis», а рівночасно обіцяє, доки український нарід не здобуде давнішньої волі, не складати зброї проти московського царя, боронити цілості границь України і боротися зі спільними ворогами.

По обранню в гетьмани і затвердженню на сім високім уряді королем Швеції Орлик, як новообраний гетьман України, представився королеві Швеції і виголосив перед ним по-латині красну промову, складену по всіх правилах тодішньої елоквенції, - в котрій говорив:

«Представляюсь Тобі, Найсильнійший і Найщасливійший Королю, я, новообраний гетьман Війська Запорозького.

Я погиб би, якби не рука Вашої Найяснійшої Королівської Величності, страшна для порогів і доброзичлива для вірнопідданих, не підтримала погибаючого і не допомогла мені... Чи мені, Найяснійший Королю, рівнятись з Іваном Мазепою, котрому по славі й популярності не було рівної людини в нашій батьківщині? Чи мені, що не має ніяких заслуг, винести на раменах, подібно Атланту, що виносив падаюче небо, тягар правління Україною, мені, недостойному такої честі і навіть, скажу більше, такого тягару? Чи мені, недосвідченому арґонавтові для такої великої і могутньої влади, в наш жорстокий вік направити розшатаний вихрами і бурями український корабель до благословенних островів? Чи мені, подібно Тезею, блукаючи по кручених шляхах, вивести із лабіринту страшенного рабства гарну Аріадну - нашу отчизну, котру стереже московський дракон, і повернути їй колишню волю? Однак Ти, Наймилостивійший Королю, оборониш, по однодушному бажанню нашому, Військо Запорозьке під своєю могутньою рукою краще, ніж під щитом Аякса; Ти щасливо проведеш розбитий човен України по бурхливих хвилях до миса Доброї Надії! Ти одіпхнеш московське страховище своїми могутніми грудьми, на котрих Ти носиш образ великодушного лева. Я ж, діло рук Твоїх, дістаючи гетьманський уряд, приношу подяку престолу зброї мого протектора, Вашої Величності, і цілую тисячу разів побідні руки Вашої Величності».