ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Так хан дійшов до м. Водолага. Небагато вже, порівнюючи, української території залишилося йому й Орликові очистити від москалів. В царських руках зоставалась тільки одна Гетьманщина. Але тут трапилось таке, що вкінець зіпсувало всі плани Орлика. Кримський хан, дійшовши до м. Водолаг, далі утримався від походу вглиб Гетьманщини і повернув з ордою назад. Слобожани, що передались татарам, пішли разом з ними до Вольного, певно, з ціллю заселення пустопорожніх земель, що входили в склад кримського ханства. Але за ними погналось царське військо, наздогнало українців, що йшли разом з ханом, і завернуло їх назад, вчинивши над ними жорстоку кару: через те, що українці пробували одбиватись зброєю од царського війська, як воно наздоганяло їх, москалі, взявши їх, приговорили кожного десятого з них по жеребу за «зраду царя» й озброєний виступ проти царського війська до смертної кари, а решту, зібравши всіх до Москви, заслали разом з жінками й дітьми на поселення. Така ж кара спіткала її тих українців, що оддали татарам Сергієвськ.

Друге несподіване нещастя, котре спіткало Орлика, трапилось під Білою Церквою. Після здобуття нижнього городу січовики покопали там шанці і зібралися було вже громити горішній город або замок. Але вночі обложені зробили непомітно вилазку, захопили запорожські шанці, і запорожці мусили одступити. Орлик примушений був одійти від Білої Церкви. Польське військо, що помагало Орликові під Білою Церквою під проводом Галець кого, одійшло на Полісся, а татари, не слухаючись Орлика, розсипались загонами і стали набирати ясир по українських селах. Сам Орлик скоро також одступив за Дністер. З листа до шведського короля, котрого Орлик написав з сього приводу опісля, видно, що причиною неуспіху його на Правобережній Україні Орлик вважав зрадливість татар, котрі, в противність договору Орлика з кримським ханом, брали в полон жителів і, як варвари, руйнували край, - і се робилось тоді вже, коли сей край доброохотно оддавався йому, Орликові. Султан, що був з Орликом під Білою Церквою, раптом відтіля поспішно одступив зі своєю ордою до Буга; Орлик погнався за ним, благав його зупинитись, прохав зоставити йому хоч частину орди, хоч тисяч десять, - султан обіцявся, але не додержав своєї обіцянки. Не зважали татарські мурзи на доводи Орлика і українських старшин, котрі покликались на договір з ханом, і розпустили свої чамбули на всі боки по українській землі.«Яких нечуваних під місяцем звірств,- писав Орлик, - не робили тоді дикі татари! Вони обдирали і спустошали церкви, одні з них обертались в кінські стайні, інші спалювали до попелу, а ще інші навмисне різними способами оскверняли: перекидували престоли церковні, топтали ногами святі дари, глумились над іконами, насилували недорослих дівчат, замордовували людей обох полів, вже раніш позбавлених мечем, огнем і грабежем всього свого майна. На всьому просторі від Дністра до Росі нахапали вони в ясир кілька тисяч духовних і світських людей, козаків, поспільства, жінок і дітей, і погнали в свої білогородські, буджацькі і ногайські оселі, спустошили вогнем і мечем весь край від Росі до Тетерева і до Дніпра, в полках Білоцерківському і Канівському знищили городи й містечки, а малих дітей, нездатних для того, щоб взяти їх в ясир, кидали в воду або розрублювали пополам. Пером важко описати нелюдські вчинки, котрі робив зі свома свавільним татарами син Дзяун-бея в Германівці, не зважаючи на оборонні універсали, котрі видавав я, київський воєвода і навіть сам султан. Його впустили в город на його прохання під нредлогом дружби, а він повергнув весь город з святими церквами розгрому й вогню, більш п'ятьох тисяч корінної людності й жителів сусідніх сел, що шукали в городі захисту, татари погнали в ясир, малолітніх дівчат насилували, а потім кидали в полум'я, що охопило весь город; до п'ятидесяти немовлят було одірвано під материнських грудей і кинуто в огонь, інших роздирали пополам, або, бравши за ніжки, розбивали головками об стіни. Незважаючи на всі мої заходи проти сього, за сі варварства винуватці не побирали кари; навпаки, коли я вимагав припинення татарського свавільства, султанів візир Муртаза-ага одповів, що татарам дано дозвіл обертати в попіл городи, містечки і села і брати ясир на просторі від Росі до Тетерева і Дніпра, позаяк сей край межує з Києвом і Білою Церквою і ставиться до нас вороже, разом з сими городами. Се неправда. Всі жителі сього краго показали себе вірними до мене і слухняними і за свою вірність прийняли від татар таке спустошення, що ледве чи одна людина лишилась на місці свого жительства, котра була б ціла і чим-небудь не потерпіла. Під час своєї втечі назад татари, розсипавшись по трьох полках: Кальницькому. Уманському й Торговицькому, а відчасти по Брацлавському і Корсунському, вчинили таке ж саме зруйнування невинному народові; все зруйновано, розграбовано, спалено, народ загнано в неволю, тільки город Умань зі свома передмістями один остався оплакувати нещастя, що спіткало Україну. Досить того сказати, що в мене було більш 16000 козаків Війська Запорозького, окрім міщан в полках Чигиринськім, Уманськім, Торговицькім, Кальницькім, Корсунськім, Богуславськім, Канівськім і кількасот в полку Білоцерківськім, - тепер же ледве 3000 лишилось: не тільки міщани, але й козаки, що мали в своїх полках хати й сім'ї, дізнавшись про ворожі вчинки татар, розбіглись від мене в різні боки спасати своїх жінок і дітей, а ті, що при мені зостаються, оплакують втрату своїх сімейств, братів і друзів!».

Посилаючи сього листа, Орлик прохав шведського короля взяти до серця ридання нещасної України і клопотатись перед падишахом як про відплату татарам за шкоди, котрі вони поробили краєві, так і про визволення забраного з України ясиру. Карл виконав прохання Орлика, і 31 липня 1711 року (по магометанському літоліченню в останні дні місяця Ремазіеле увеле 1123 року) падишах видав наказ сераскирові, паші Бендерському, одшукати, зібрати і передати Орликові, гетьманові українському, бранців, які знайдуться в краї, котрим править сей паша, і яких татари побрали в минулий похід на Україну.

Так нічим скінчився успішний попереду побід-ний похід Орлика на Вкраїну. Чималі результати, осягнуті за час його походу, завдяки чисто випадковим, непередбаченим обставинам, з'їхали нанівець і знов привели до становища, котре було півроку тому назад. З такими труднощами і працею налажуване впродовж двох років діло визволення України з-під московського панування зруйнувалось вщент, і розбились всі попередні плани...