ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ
Побоювання шведського резидента збулись: небожа Мазепи було зараз же перепроваджено до Москви, допитано і з наказу царя заслано в далекі нетрі Сибіру. Там він і прожив в Якутську до самої старості, далеко од людей і культури, «одичалый и забытый всеми», каже M. Костомаров.
Так погиб, добавляє з сього приводу А. Єнсен, «небіж Мазепи, елеґантний рицар гарної Аврори Кеніґсмарк, перед котрої повагом міг встояти лише такий чоловік, як Карл XII,- погиб для людської пам'яті в снігових, холодних степах Сибіру, і лише припадок хотів, щоб в р. 1737 Войнаровського «відкрив» німець Г. Ф. Міллер, котрий подорожував в наукових цілях російської Академії наук,- потрясаюча стріча, яку використав поетично поет-декабрист Рилєєв»...
Орлик клопотався перед шведським урядом, аби воно вжило всіх заходів, щоб полегшити гірку долю нещасних страдальців за рідний край, в тім числі й братових своєї жінки і її сивоволосої матері. В листі до Мілєрна 3 грудня 1717 року він прохав шведський уряд поклопотатися, «щоб мати наша пані Герцикова, котру позбавили рухомостей і нерухомостей і заслали, відзискала свободу і була допущена до посідання своїх дібр, де вона могла би прожити спокійно старість і вмерти. Щоби жінки моїх свояків, панів Григорія і Івана Герциків, у котрих позабирали всі добра і достатки, рухомі і нерухомі, не тільки клейноди, золото, срібло і інші начиння, але навіть одежу і заслали разом з дітьми в Москву (де вони жиють з прошеного хліба), були випущені на волю з родинами і повернуті до своїх чоловіків, бо що Бог сполучив, нехай чоловік не розлучає. Щоби вернули свободу своякові моєму панові Новицькому з жінкою, котрого видав цареві Сенявський, і віддали йому його добра. Щоби матір пана Мировича з її братами, сестрами і цілим родом дістала волю і добра і могла повернути з вигнання в свій край. Щоби жінці пана Мировича вільно було виїхати до чоловіка зі всіма достатками. Щоби всі прочі наші сторонники, старшини і вояки, що знаходяться в полоні, були випущені на волю з вигнання, каторги і в'язниць».
Цар, бажаючи паралізувати шкідливу для Росії діяльність Орлика, пропонував Орликові і його близьким амністію, однак Орлик із зневагою завше одкидав таку пропозицію, прийняття якої, по його словах, означало для нього втрату честі, «котра рівняється життю»: прийнявши її, він «був би змушений ціле життє зносити нестерпимі муки душі».
Мусив клопотатись Орлик, як уже згадувалось попереду, і про утримання зі свого скромного бюджету двору, котрий складався з 24 душ. В шведськім державнім архіві зберігся перелік платень, котрі мав видати Орлик своєму дворові в 1719 році. Згідно з сим переліком, генеральний суддя Климент Довгополий мав дістати 672 таляри срібною монетою; генеральний осавул Григорій Герцик - так само; генеральний хорунжий Іван Герцик - 576 талярів; генеральний суддя Федір Третяк - 480 талярів; бунчужний Панас - 400 талярів; булавни-чий Федір Нахимовський - 400 талярів; священик Парфеній - 200 талярів. Разом - 4072 таляри.
Так жив Орлик в Швеції.
Ми нарочито довше зупинились на економічній, матеріальній стороні його життя, на всіх отих бідуваннях і щоденних митарствах, щоб показати, в яких неймовірно важких, безвідрадних умовах доводилось Орликові працювати над переведенням в життя своїх національних ідеалів. Незважаючи, однак, на сі умови і несприяючі обставини в боротьбі за хліб насущний, він ні на хвилю не забував про свої обов'язки перед вітчизною, котра стогнала «під тиранським ярмом російського панування і дихала лише надією на слушний час для увільнення від того ярма».Сього «слушного часу» Орлик невтомно і добувався весь свій вік. Головне завдання Орликової політики в Швеції було - нахилити європейські держави до утворення такої коаліції держав проти Росії, котра оповістила б війну Росії для визволення України. Він уже встиг упевнити шведський уряд прикласти всі сили для утворення такої коаліції проти Росії. Московщина, почуваючи свою кволість, кілька разів погоджувалась на замирення, і з нею вироблялись попередні умовини перемир'я. Цар згоджувався на взаємну амністію, але вимагав винятку з сього до українців-зрадників, котрі пішли за Мазепою в Туреччину: а відтіля разом з Орликом і королем - до Швеції. Хоч Швеція не погоджувалася на се, проте ж Орлик в своїм меморіалі, поданім шведському урядові, нагадував, що він як не підданець царя не потребує амністії царя і прохав у короля захисту від ласк і запевнень царя, «через котрі не один чоловік пострадав»... Одночасно з сим Орлик не забував і Запорожжя. Переїхавши під кінець свого пробування в Швеції до Стокгольма, він пише відтіля листа до запорожців, в котрім, збентежений чутками, що в Запорозькім Війську з'явилася московська орієнтація, попереджував запорожців про шкідливі наслідки її для інтересів України і раяв згадати славні традиції Запорожжя і підняти зброю проти москаля. Разом з Запорожжям Орлик, працюючи над утворенням протимосковської коаліції ворожих до Московщини держав, відновляє зносини з Туреччиною і доручає своєму генеральному хорунжому Іванові Герцикові звернутися до Порти, щоб вона вислала своє військо на Астрахань, Озів і Дін, а сам він буде пильнувати інтересів України на Заході.