ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ
Але й тут він не забуває своєї національної справи й долучає до листа «пункти», котрі прохає взяти під розвагу і підпирати при заключенні договору всіма можливими способами...
Невідомо, взяв під увагу сі пункти високий кореспондент Орлика чи ні і чи піднімалось українське питання на мировій конференції Швеції з Москвою, чи ні, - але незабаром, 1721 року, Швеція замирилась з Москвою. Замирення се було остаточне і безповоротне.
Орлика сей мир дуже вдарив. Йому більш уже нічого було шукати помочі в Швеції.
Розпука від зруйнованих планів і розбитих сподіванок знов огорнула його душу...
До сього часу відноситься його відомий лист до Стефана Яворського від 1/12 червня 1721 року, надрукований в 10 книзі «Основи» за 1862 рік, в котрому він викладає детально причини переходу Мазепи на бік Карла XII. Для історіографії 1708 - 1709 рр. лист сей коштовний тим, що його писала людина, котра стояла дуже близько до Мазепи і його планів, отже, була поінформована про найглибші думки і заміри Мазепи.
Після заключення миру Швеції й Туреччини з Росією, коли не представлялось довго можливості намовити яку-небудь із держав до війни з Росією, Орлик подався в Францію, а потім переїхав до Туреччини, де оселився в Салониках.
«Він,- каже М. Костомаров,- вижидав часу, коли можна буде знов явитись в політичний світ з українським питанням...»
Він сього часу таки діждався.
Незабаром західноєвропейський горизонт знов захмарився перспективою війни. Франція разом з Іспанією, що була тісно зв'язана з Францією династичними інтересами, оповістила війну Німецькій імперії. Захмарювався політичний горизонт і на півночі. Помер польський король Август II. Явилась в Польщі партія, що бажала повернути корону Станіславові Лєщинському. Вона знаходила собі підпору в Франції.
Французький король був жонатий на дочці Станіслава Лєщинського і став підтримувати свого тестя зброєю. Се поставило Францію в вороже становище до Росії, котра в Польщі підпирала іншого кандидата на польський престол - саксонського князя.
Європа розділилась на два ворожі лагері: в одному була Франція з Іспанією, а до них по старих симпатіях готові приєднатись Швеція і Туреччина, а в другому - Росія, Німеччина, Данія, Голландія, Англія. Польща була наполовину на тому, а наполовину на другому боці.
Серед такого складного становища дуже зручно, здавалось, було підняти знов старе українське питання - про відокремлення України від Росії і утворення з неї самостійної держави. Промінь надії знов спалахнув в душі Орлика, жившого в сей час в Салониках. Моментально він кидає Салоники, їде до кримського хана в його літню резиденцію в Каушани, входить в зносини з іншими державами і звідтіля посилає великого листа на Січ (23 квітня 1734 року), в котрому пише, що прийшов нарешті давно бажаний час («іздавна пожаданий час») визволення України і всього українського народу з-під московського ярма,- настав час, коли «не тільки життя, але й послідньої крові каплі» треба не пожаліти «для визволення тієї ж отчизни своєї від тяжкого й тиранського підданства московського»... Він пише, що такого часу, як отcє тепер настав для можливості здійснення українських національних жадань, не скоро доведеться в другий раз діждатись. Французький король, «найсильніший і найпотужніший в цілім християнстві непобідимий монарха, соєдинившись з Королевським Величеством Гишпанським, дядьком своїм, і з Королевським Величеством Сардинським, братом своїм», одержує побіди над цісарськими військами в Італії і на Рейні одну за одною, і вже Цісарське Величество не в силах оборонятися, а тим більше не може дати допомоги союзній з ним Москві, котрій треба повсякчас стерегтися і бути напоготові від турків. У Москви є ще надія на допомогу Англії, Голландії, королів Данського і Прусського, на князя Баварського і інших імперських князів; але всі сі держави, бачучи несправедливі і богопротивні вчинки Москви, «не хотять Цесарському Величеству і Москві в війні, з їхньої сторони неправедної, допомагати, же би за тоє Богу не одповідали і за пролиття крові неповинної помсти від себе з неба не натягнули». Французький король разом з Іспанією вже встигли завоювати князівства Медіоланське, Мантуанське і навіть ціле королівство Ломбардське - і то «за малий барзо час, бо тільки в трьох місяцях». Сам король французький, «опріч сил союзних гишпанських», має на морі і суші більш 500 000 війська.Орлик повідомляє далі запорожців, що в Польщі і в Литві вже всі воєводства, землі й повіти повстали на допомогу Станіславові, своєму обраному королеві, а військо польське і литовське скрізь б'є Москву. Вже і Швеція з свого боку готується до війни проти Москви, вступивши в союз з французьким і польським королями. Оттоманська ж Порта держить напоготові своє велике військо, а хан кримський вже вирушив зі своїми ордами до польських меж.