ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

«До Вашої Королівської Величності, моєї найласкавішої Королеви приходжу зі своїми жалями. До того спонукає мене і те, що під час остатнього сейму і тепер я чув, як багато людей здивовані і невдоволені з причини признаного мені Королівською Величністю і потому потвердженого Вашою Королівською Величністю удержання, а саме 13 000 срібних талярів, з котрих я плачу річно 4072 талярів своїм урядникам, так що мені зістає ледве 8928 талярів. Ся сума, хоч вона незначна і не відповідає рангу і службі ґенерала, вистачала однак для мене перед введеннєм монети з примусовим курсом; вистачала не для збитку і широкого способу життя, а лише на мірне удержання і скромну одіж, хоч я чужинець і маю велику родину, котра складається з жінки і 7 дітей, а до того урядовці і челяді. Але з того часу, як пущено в оборот mynttecken, обступили мене недостачі і нужда через надмірну, ніде нечувану дорожнечу всіх предметів удержання й убрання. То змусило мене залазити в довги, почавши від 1716 року аж до сього часу; щоби одягнути мої милі діти і челядь, я мусив брати від купців товари на кредит - і то привело мене в дуже скрутне положення, обтяжило довгами на суму понад 8000 срібних талярів. Потвердженням того служать рахунки моїх вірителів, котрі залучаю. Не один думає, що 8928 талярів - то значна сума для річного удержання; але коли взяти під розвагу, що остатній квартал ще не виплачений, то нема нічого дивного, що довги мої зростають і що я разом з родиною і службою попав в крайню нужду. Як нечуваний приклад тої нужди наводжу факт, що, аби мати змогу продовжити подорож до Стокгольму, я, на мою вічну ганьбу, змушений був заставити обидві булави, свою корогву і бунчук. Та й тут (в Стокгольмі) гіркий був би мій хліб, коли б не помогли мені мої добрі приятелі і прихильники, позичивши грошей. Але по заплаченню тих боргів та викупленню бунчука та інших речей мені не лишиться нічого для удержання родини, а як лишиться, то дуже мало.

Я не просив собі гідності гетьмана, я прийняв її на розказ його величності і, не маючи публічних фондів для ведення справ, вкладав у те власні гроші; не дістав я ніяких публічних фондів також по смерті мого попередника, гетьмана Мазепи».

Далі Орлик оповідає про причини своїх дотеперішніх неуспіхів у війні з москалями.«Великий візир не раз писав до мене, і хан татарський взивав листовно, щоби я поспішав з військом до Пруту і, на підставі союзного договору з Кримом, став з ними до війни проти москалів. Я готовий був се зробити, але король здержав мене і наказав мені зістатись з козацьким військом при ньому. Я сповнив розказ короля, але моя неслухняність, зглядом візира і хана, роздратувала їх, і через те вони занедбали мою справу щодо сьогобічної України, котру я був би відзискав, ставши по їх стороні. Коли я оправдався перед ними, то вони приобіцяли доложити всіх старань, щоб при заключенні трактату в Царгороді примусити московських закладнів і уповноважнених зректися сьогобічної України. Вони ждали, щоб я слідом за ними йшов до Царгорода, на що я радо згодився. Мені дали паспорт і 3000 цісарських талярів на дорогу, і коли я дістав вже від Його Королівської Величності дозволення, прибув до мене на другий бік Дунаю пан секретар Сольдан з королівським розказом, щоб я залишив подорож і вернувся до Бендерів. Я послухав того не з тої причини, як дехто думає, що король через того ж пана Сольдана прирік моєму малому синові, похресникові короля, 20 000 цісарських талярів, але слухаючи присяги, якою я зобов'язався на вірність королеві.

Хан і візир взяли мій поворот собі за зневагу, але запропонували мені Правобережну Україну, котру вони відібрали москалям збройною силою при Пруті і котра належала перед тим до Річі Посполитої, маючи при тім на оці власну користь. Ханові наказано було виправити мене з військом, і я дістав був від Порти привілей на гетьманство і гроші на похід. Але се не подобалося королеві через його відносини до польської Річі Посполитої, він хотів, щоб я зрікся його плану, і приобіцяв мені щось ліпшого і кориснішого, ніж те, що мала дати Порта. Я пішов за тим і таким способом задля Його Величності втратив велике щастя. Коли польський воєвода, мазовецький воєвода, настоював перед Портою на відбудуванні Правобережної України, то Порта через ханського посла при королеві Августі вимогла в Річі Посполитій, що я маю бути під опікою і в підданстві в Порти, до чого справді прийшло б, коли б король не спротивився тому і не піднявся трактувати з Річчю Посполитою сам, що видно з королівської відповіді, писаної до хана Мегмедом Сирином Мурзою з Демотики. Не буду говорити про те, що під час Калабалика я за мою вірність до Його Величності мало не переплатив життям в Бендерах і до того не прийшло тільки дякуючи синові хана Калзі-султанові і бобруйському старості, воєводі графові Сапізі, котрі злагодили страшний гнів хана. Не згадую також про ту вірність, яку показало моє славне військо, переправивши пораненого короля через Дніпро по битві при Полтаві в той час, коли ворог заволодів човнами, і доставивши його до Бендерів через непривичні, непротерті степи, проливаючи свою кров над рікою Бугом і виконуючи багато інших славних подвигів. Я зробив для Його Величності все можливе, але жалую над своїм нещастям, бо живу в сім краю чужинцем і являюся неприємним для багатьох, побираючи королівське винагородження. Хоч я знаю важке становище шведської держави, але мушу сказати, що я прибув сюди не по своїй волі, а примушеної королівським розказом і що через те я покинув своє військо і багато справ».

В розпуці Орлик писав королеві, що через тяжке становище він надумав навіть кинути Швецію, в якій знайшов собі притулок, і прохав в сій цілі королеву дати йому «поручаючі листи до союзних князів, Оттоманської Порти і хана - для того, щоб я міг дістатися без перешкод до свого війська, вступити в союз з татарами проти москалів і загалом приложити старань, аби викликати повстання на сьогобічній Україні».