ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ

Або згадаймо, напр., його лист до запорожців від 1734 року, в котрому він переконує запорожців повстати проти Москви і встати на оборону України. По силі і способу вислову, по формі мови він нагадує в багатьох місцях послання Івана Вишенського, уподобляючись йому гарячим тоном вислову і палкістю чуття.«Авжеж вигасло тоє вашмостям, добрим молодцям, з пам'яті, як Москва при добиванню Січі, звабивши прелестним ласки царської упевненням, старшину військову і товариство до присяги, утинало їм в таборі своїм голови? Як під час війни шведської, затягнувши на службу свою немало товариства низового і упевнивши їх платою, запроваджено до Петербурга, а там їх на каторги пороздавано, де всі погинули? Не вонтплю о тім, же Москва, видаючи на собі відусіль війну тяжку і небезпечну, схоче вашмостей, добрих молодців, Військо Запорозьке, гладити, льстючи, золоті їм гори обіцяти, жалованням грошевим потішати і всякими вольностями упевняти, леч по кінченню війни що з вашмостями, добрими молодцями, станеться і до якого нещастя і згуби своєї, чого не жичу, прийдеться? Самі на себе дізнаєте і будете того жаловати, що тепер поривчо і нерозмислєне, не зглядаючися на задні колеса, учинилисте, так власне, як тепер цілий народ український, браття ваша, сродники і єдноземці ваші, жалосне і слізне на себе нарікають же, не послухавши зичливих і правдивих, славної пам'яті небіжчика гетьмана Мазепи пересторог, увіривши неприязненим і ошуканським московським упевненням, котрі в грамотах царською рукою власною підписаних і стверждених всюди в Україні по всіх городах і по всіх церквах публічним читанням оголошали і, Бога самого на тоє в свидітельство предоставляючи, Військо Запорозьке городове і Низове і цілий народ упевняли, же права і вольності військові ні в чім нікогда в вічні часи не будуть з сторони їх московської нарушені і зламані, але всі люди військові і посполиті в таких власне вольностях будуть жити, в яких перед тим зоставали за дній життя, славної пам'яті небіжчика гетьмана Богдана Хмельницького. Єсли прето Москва задержала своїх обітниць, поприсяжних, відомо то єсть барзо добре не тільки вашмостям, добрим молодцям, Війську Запорозькому, але і цілому світу. Поблажала вправді Москва з початку всьому нашому народу українському, осипала копійками старшину всю і значне товариство військове і городове, одівала їх соболями, роздавала їм маєтності, поки над шведами під Полтавою не одержала звитяжства, по котрім зараз перш війська свої в Україну спровадила і всюди в городах і селах на квартирах розположила, так далеце, же а ні єнеральних особ, ані полковничі, ані попівські, ані козацькі доми не могли бити від станцій тих московських вольні. Потім зась, як скоро з шведами тая ж Москва війну скінчила і покій з ним потвердила, так зараз обітниці свої поприсяжні і грамотами царськими стверджені одмінила, вольності всі поламала, суд і права свої мучительські в Україну впровадила і установила, а наші військові знесла, уряд гетьманський відстановила і закорінила. Колеґіум якоєсь своє з 12 народу свого особ, а барцей з 12 окрутних мучителів зложенне, в Глухові утвердила, котрі як людей наших з худоб здирали, єдному з другим наєдині розмовляти не позволяли, тирансько мучили, кнутовали, на страстну тянули, ребра ломали, як свиней пов'язавши, на жару пекли, смолою кип'ячою поливали, вішали, стинали, четвертовали і інії многі мучительства, в світі неслихані, над народом нашим пополняли! І когда єнеральні особи, полковники і вся старшина, з усім Військом Запорозьким городовим і зо всім народом, до царського величества покорне і слізне, через послів своїх, заховання прав і вольностей своїх і о додержанні слова царського упевнення і обітниць грамотами подтверждених супликовали і упоминалися, теди, всіх їх забравши і до Петербурга під вартою запровадивши, єдних помучено, других в зсилку на вигнання позасилано, а іних в тяжкім в'язненню осаджено, в якім мусів кілька літ страждати і сам кривоприсяжця і одступник наш, небіжчик, миргородський Данило Апостол, любо добре барзо Москві прислужився, зламавши присягу свою і одступивши від нас на сторону противну, за котрою ваш-мость, добрі молодці, оставивши мене, гетьмана свого, вольними од себе голосами не так обраного, як до приняття того уряду примушенного, казалисте в церкві своїй через кілька літ Бога молити за тую його ку собі присягу: же Москві Калаґана залецил на зруйнування Січі Запорозької. Наконець, хотячи Москва Військо Запорозьке городове не тільки обезсилити, але і вигубити, винайшла била на тоє спосіб - копання якогось там в далекій своїй стороні каналу і фундовання в Персії фор тець, на які місця так одлеглі по кілька десять тисячей козаків указами своїми спровадивши, єдних тяжкими і незвичайними роботами помордовали, других голодом поморили, а іних борошном гнилим струхлим, з ящурками і з вапном помішаним, потруїли».109)

Так щиро, з таким запалом могла писати людина, для котрої, окрім України і її добра, нічого більш не існувало.

Чималу коштовність з боку художності мають також листи Орлика до Карла XII і інших шведських достойників. І тут, як і в інших його листах, виступає перед нами все та ж властива Орликові щирість, одвертість, палкість і поетичність...«Підіймаючись не раз в своїм способі вислову до поезії»,- каже А. Єнсен з приводу одного з таких листів Орлика до Мілєрна від 27 червня 1713 року, в котрому він описує свій від'їзд до Бендер,- «Орлик порівнює свій від'їзд до Бендер з виходом жидів з Єгипту і зітхає «на ріках вавилонських». Особливу любов має він до образів, взятих з життя моряків, і прирівнює себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель: «Як корабельник, котрого застануть в океані противні вітри, змучений тим, виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений в своїх надіях, очікував і очікую обіцяної потіхи від його Королівської Величності»....

І коли в кінці одного з листів його до Карла XII у стомленого і змученого безпереривними митарствами й нещастями бідного Орлика виривається такий стогін наболілої душі: «Salve me, Domine, ne peream!» - то зразу ж почуваєш весь трагізм і всю безвідрадність становища, в якім опинилась людина...