ПИЛИП ОРЛИК - ГЕТЬМАН-ЕМІҐРАНТ
Друга промова Орлика до Карла XII, котра дійшла до нас, була сказана з нагоди свята Воскресення Христового в 1710 році і уявляла з себе торжественне великоднє привітання Карла. В ній Пилип Орлик вітав короля Швеції з великим святом Великодня і говорив:
«Tandem vicit leo de tribu Iudae in sola solis Nostri S-ae V-ae R-ae Maiestatis persona, victrices belli geminaturus ardores. Conculcavit ille prostratum infernalis Draconis cadaver colcuncandumque ignivomum Mpscoviticum Draconem stemmatico S-ae V-ae R-ae Maiestatis Leoni reiecit, novam cum ipso animorum et armorum ingressus unionem; et quidni ingrederetur, cum similium naturalis sit amor? Hac igitur unita confaederati sui Paschalis Leonis virtute, propulset V-a R-a Maiestas Septentrionalem Draconem ac Leonico labore profliget, vincat, triumphet, candido voto precor»,
Подаємо промову в мові оригіналу як зразок промов Орлика на латинській мові.Діставши гетьманську булаву, Пилип Орлик зараз же взявся за продовження діла свого попередника - Мазепи, Позаяк сили його, що були з ним в Туреччині, були, в порівнянні з московськими силами, малі, то треба було думати про збільшення їх, щоб можна було вирушити походом на Москву, для визволення України. Разом з Орликом були запорожці, що пристали до Мазепи під проводом Костя Гордієнка, козаки, що пішли за Мазепою, й старшина. Однак гаряче бажання і надія визволити Україну з-під «тиранського московського ярма» були у нього такі сильні, що він і з сими незначними силами вирішив вирушити на Вкраїну. Для допомоги ж українському військові Орлик ввійшов в зносини з ханом кримським і заключна з ним союз, на підставі котрого хан з усім споїм ханством обов'язувавсь допомогти українцям визволити Україну з-під Московщини і зберігати надалі спілку з Військом Запорозьким по тому зразку, як колись була спілка Богдана Хмельницького з кримським ханом Ісламом-Гіреєм, без усяких претензій на панування над козаками й українськими землями. Разом з Гетьманщиною малось визволити з-під московської держави Слобідську Україну і приєднати її до України, а коли б сього чом-небудь не вдалось досягнути, то малось допомогти українцям переселитись із Слобожанщини в Гетьманщину, по їхньому бажанню. Рушити на Вкраїну постановлено було як на Правобережну, так і на Лівобережну.
Аналогічний договір з кримським ханом був заключений також від імені Карла XII.
Після сих договорів, в березні 1711 року, Орлик разом з білогородськими й буджацькими татарами під проводом султана, сина хана кримського, вирушив на Правобережну Україну. З Орликом ішли також поляки, що визнавали поліським королем Станіслава Лещинського і служили шведському королеві. На чолі їх стояв Йосиф Потоцький і пан Галецький. Попереду війська, каже М. Костомаров, були вислані до населення агенти «с возмутительными воззваниями, в которых убеждали малороссиян ополчиться против московской власти». Се були універсали, котрі видав Пилип Орлик до українського народу з приводу свого вступу на територію України. В такім же дусі, як сі універсали, він послав листа і до гетьмана Скоропадського, в якому щиро і красномовно переконував його стати заодно з ним проти Московшини для того, щоб визволити Україну з-під московського ярма і утворити вільну і ні від кого не залежну Українську республіку; в противнім разі вітчизна попаде в таку руїну, що послідугочі покоління з острахом згадуватимуть про долю своїх предків.
«Коли Вас, - писав Орлик, - зупиняє теперішній мій титул, що я ношу, то будьте певні, що для загального добра я уступлю його Вам, як старішому, сподіваючись, що й Ви не захочете мене губити. Не йміть віри тим, що кажуть, буцім Оттоманська Порта думає панувати над Україною. Ні! Блискуча Порта, Його Величність король шведський і хан кримський уже межи собою таку згоду зробили, щоб Україна не підлягала ні під чию васальну залежність, але була б назавше самостійною державою».
Невідомо, який вплив зробив сей лист на Скоропадського, але з наказу Петра Скоропадський мусив на правий берег Дніпра вислати проти Орлика військо. Скоропадський вислав ґенерального осавулу Бутовича, про лояльність котрого до Москви іще до сього виникали підозріння. На лівий берег, проти кримського хана, вирушив московський Генерал Бутурлін, взявши з собою Скоропадського. З наказу москалів універсали, котрі писав Орлик до українського народу, кати публічно палили. Так, напр., було в Переяславському полку. Незважаючи, однак, на се, вони все ж таки, певно, мали свій вплив на населення. Боячись, щоб український уряд весь не перейшов па бік Орлика, цар, щоб забезпечити собі вірність українського громадянства, для застави наказав скликати до Глухова, тодішньої резиденції гетьманської (після Батурина), що стояла біля українсько-московського кордону, жінок всієї ґенеральної старшини, в тім числі й жінку самого гетьмана. В такий спосіб Петро гадав, що старшина українська побоїться переходити на бік Орлика. Те ж саме зробив на Правобережній Україні і київський губернатор князь Дм. Голіцин, скликавши для застави в Київ жінок правобережних полковників під час вступу в Правобережну Україну Орлика.
Більші, аніж на Лівобережній Україні, мали наслідки і вплив універсали й виступ Орлика на Правобережжі, куди він вступив безпосередньо. Тут симпатії українського народу, змученого московським пануванням, були цілком на боці Орлика і його замірів. В Черкасах, Каневі, Мошнах і в багатьох інших місцях Білоцерківського полку, а також полків Корсунського й Уманського жителі одверто ставали на бік Орлика. Сим Богуславського полковника Самусь прибув до Києва і сповіщав, що жителі прямо «рвуться» до Орлика.Діло Орлика йшло дуже успішно. Ґенеральний осавул Бутович, котрого вислав Скоропадський проти Орлика, був під Лисянкою розбитий і здався в полон. Після сього справа пішла ще краще. Українські кріпості здавались йому без бою, одна за одною. Народ, визволяючись з-під московського панування, охочо переходив на Орликовий бік, радісно вітаючи свого визволителя. Побідний шлях гетьмана встилався одними успіхами. В царських руках зоставалась тільки Біла Церква, де заперлось московське військо, та кілька містечок Білоцерківського полку. Орлик моментально оточив Білу Церкву з усіх боків і приступив до облоги її. З ним, окрім татар і поляків, були ще козаки й запорожці зі своїм кошовим, котрих налічувалось «більш 16000, окрім міщан в полках Чигиринськім, Уманськім, Торговицькім, Кальницькім, Корсунськім, Богуславськім, Канівськім і кількохсот в полку Білоцерківськім». В сей же час кримський хан успішно воював з москалями на Слобожанській Україні. Здавалось, Орликові помагає сам Бог. В той час, як він завойовував один город за другим на Правобережній Україні, стрічаючи скрізь співчуття серед українського населення, кримський хан так же успішно продвигався зі своїм військом вперед по Слобожанській Україні, вдало розправляючись з московськими залогами і також стрічаючи співчуття у населення. На початку свого наступу на Слобожанську Україну він взяв по недовгім опорі пограничну кріпость Сергієвськ з московською залогою. Кріпость була взята завдяки українцям. Українське населення Сергієвська здало город татарам і видало їм царських солдат, що обороняли кріпость, в полон. Московська залога не в силі була боронити город і здалась в полон. Після сеї побіди над москалями хан з ордою щасливо вступив в Слобожанську Україну, безупинно пробираючись наперед і беручи одно місто за другим. В багатьох місцях жителі стрічали хана з хлібом-сіллю і вітаннями. Так було під час вступу хана в містечко Водолаг Харківського полку і в інші слободи.